- •1. Поняття міжнародного приватного права.
- •2. Предмет міжнародного приватного права.
- •3. Методи правового регулювання в міжнародному приватному праві
- •4. Природа норм міжнародного приватного права та його місце в національній системі права
- •5. Співвідношення міжнародного приватного права з цивільним правом та міжнародним публічним правом
- •6. Система міжнародного приватного права.
- •7. Розвиток науки міжнародного приватного права.
- •§ 2. Розвиток науки міжнародного приватної* права
- •9. Особливості міжнародного приватного права зарубіжних країн
- •8. Роль і завдання міжнародного приватного права, тенденції його розвитку
- •10. Види джерел та їх загальна характеристика.
- •11. Внутрішньодержавне (національне) законодавство як джерело міжнародного приватного права.
- •12. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного приватного права.
- •13. Міжнародний звичай як джерело міжнародного приватного права.
- •14. Судова та арбітражна практика як джерело міжнародного приватного права.
- •15. Міжнародна організація та уніфікація міжнародного приватного права.
- •16. Проблеми кодифікації міжнародного приватного права.
- •17. Поняття і підстави колізій законів у міжнародному приватному праві.
- •18. Колізійна норма в міжнародному приватному праві та її елементи
- •19. Види колізійних норм
- •20. Формули прикріплення
- •21. Сутність проблеми кваліфікації та основні способи її вирішення
- •22. Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави
- •23. Застереження про публічний порядок
- •24. Обхід закону в міжнародному приватному праві.
- •25. Взаємність і реторсія
- •26. Встановлення змісту іноземного права
- •27. Правоздатність та дієздатність фізичних осіб
- •28. Критерії визначення особистого статуту фізичних осіб у міжнародному приватному праві
- •29. Основні принципи правового положення іноземців
- •30. Законодавство України про поняття іноземець та зміну правового статусу іноземця
- •31. Правовий статус іноземців в Україні, їх правоздатність та дієздатність
- •1.4. Правоздатність іноземців в Україні
- •1.5. Дієздатність іноземців в Україні
- •32. Основні питання правового статусу громадян України за кордоном
- •33. Особливості правового статусу біпатридів та апатридів.
- •§ 9. Особливості правового статусу біпатридів
- •34. Поняття юридичної особи як суб'єкта міжнародного приватного права.
- •35. Особистий статут і „національність" юридичної особи.
- •36. Загальна характеристика правового статусу іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.
- •37. Правовий статус суб'єктів господарювання України за кордоном
- •38. Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи
- •39. Організаційно-правові форми спільної господарської діяльності в практиці мгш
- •40. Держава як суб'єкт майнових відносин
- •41. Імунітет держави та його види
- •3.3. Види імунітетів держави
- •42. Правовий режим цивільно-правових угод, укладених державою
- •43. Правовий статус торговельних представництв держави за кордоном
- •44. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного приватного права.
- •45. Поняття і види речового права
- •46. Об'єкти речових прав в міжнародному приватному праві.
- •47. Цінні папери і оборотні документи
- •48. Відносини власності в міжнародному приватному праві.
- •49. Загальні питання права власності у відносинах з іноземним елементом за законодавством України.
- •50. Застосування законодавства про націоналізацію.
- •§ 3. Применение за границей законов о национализации
- •51. Колізійні питання права власності за законодавством України та в міжнародному приватному праві.
- •§ 2. Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві
- •§ 3. Колізійні питання права власності за законодавством України
- •52. Правове положення власності України і власності юридичних осіб за кордоном.
- •53. Правове регулювання іноземних інвестицій.
- •54. Міжнародний захист іноземних інвестицій.
- •55. Поняття і ознаки міжнародного банкрутства.
- •§ 2. Источники правового регулирования несостоятельности
- •§ 3. Субъекты несостоятельности
- •56. Поняття і особливості зовнішньоекономічної угоди.
- •57. Форма зовнішньоекономічних угод.
- •58. Умови зовнішньоекономічної угоди.
- •59. Облік (реєстрація) зовнішньоекономічних угод.
- •60. Колізійно-правові питання зовнішньоекономічних угод.
- •61. Поняття договору купівлі-продажу та джерела його регулювання
- •62. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •63. Істотні умови договору міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •64. Обов'язки продавця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •65. Обов'язки покупця за договором міжнародної купівлі-продажу товарів
- •66. Особливості договору в міжнародній торгівлі
- •67. Засоби правового захисту сторін договору у випадку його порушення
- •68. Принципи міжнародних комерційних договорів унідруа. Теорія "Іех тегкаШпа".
- •69. Поняття міжнародних зустрічних операцій.
- •70. Товарообмінні й компенсаційні угоди на безвалютній основі.
- •§ 5. Компенсационные соглашения
- •71. Компенсаційні угоди на комерційній основі.
- •72. Компенсаційні угоди на основі виробничого співробітництва.
- •§ 6. Контракты по оказанию технического содействия и строительству предприятий
- •§ 7. Концессионные и иные соглашения
- •73. Договір про виключний продаж товарів.
- •§ 2. Договор об исключительной продаже товаров
- •74. Договір про франшизу як різновид договору про виключний продаж товарів.
- •§ 3. Договор о франшизе
- •75. Договір про факторинг.
- •§ 4. Договор о факторинге
- •76. Договори доручення та комісії.
- •§ 2. Договор комиссии
- •77. Агентський договір, його особливості. Гаазька конвенція 1978 року про право, застосовне до агентських угод.
- •§ 3. Агентский договор в праве Англии и сша
- •78. Договір майнового найму.
- •§ 1. Понятие договора имущественного найма
- •§ 2. Права и обязанности сторон
- •§ 4. Лизинг — особый вид договора имущественного найма
- •79. Лізинг як особливий вид договору майнового найму. Оттавська конвенція 1988 року про міжнародний фінансовий лізинг.
- •80. Договір підряду та сфера його господарського застосування.
- •§ 1. Понятие договора подряда и сфера его хозяйственного применения
- •81. Договір про кооперацію.
- •§ 1. Договор о кооперации
- •82. Договір про консорціум.
- •§ 2. Договор о консорциуме
- •83. Договір зберігання та сфера його господарського застосування.
- •§ 1. Понятие договора хранения и сфера его хозяйственного применения
- •84. Договір страхування, його характерні особливості.
- •§ 3. Характеристика договора страхования. Права и обязанности сторон. Принцип суброгации
- •85. Поняття та особливості правового регулювання міжнародних перевезень.
- •86. Правове регулювання міжнародних морських перевезень.
- •§ 6. Міжнародні морські перевезення
- •87. Міжнародні залізничні перевезення.
- •§ 3. Міжнародні залізничні перевезення
- •88. Міжнародні автомобільні перевезення.
- •§ 4. Міжнародні автомобільні перевезення
- •89. Міжнародні повітряні перевезення.
- •§ 5. Міжнародні повітряні перевезення
- •90. Міжнародні комбіновані перевезення.
- •§ 7. Змішані перевезення
- •91. Правова природа міжнародних розрахунків та кредитних відносин
- •92. Інкасо як форма міжнародних фінансових розрахунків
- •93. Акредитивна форма міжнародних фінансових розрахунків
- •94. Вексель як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •95. Чек як розрахунковий документ в міжнародних фінансових зобов'язаннях.
- •96. Валютні ризики у зовнішньоекономічних контрактах та форми їх страхування
- •97. Поняття і основні особливості інтелектуальної власності як об'єкта міжнародно-правового захисту.
- •98. Міжнародно-правова охорона авторських прав.
- •99. Міжнародно-правова охорона суміжних прав.
- •100. Міжнародно-правова охорона промислової власності.
- •101. Поняття зобов'язання із заподіяння шкоди та умови його настання в національних правових системах.
- •102. Колізійно-правові питання зобов'язань із заподіяння шкоди.
- •103. Загальна характеристика спадкових правовідносин у міжнародному приватному праві.
- •104. Міжнародно-правове регулювання спадкових відносин.
- •105. Спадкування за заповітом у міжнародному приватному праві.
- •§ 2. Наследование по завещанию
- •106. Спадкування за законом у міжнародному приватному праві.
- •§ 3. Наследование по закону
- •107. Перехід спадкового майна і відповідальність за боргами спадкодавця у міжнародному приватному праві.
- •§ 4. Переход наследственного имущества и ответственность по долгам наследодателя
- •108. Шлюб: поняття, порядок і умови укладення.
- •§ 2. Брак. Понятие, порядок и условия заключения
- •109. Правовідносини між подружжям.
- •§ 3. Правоотношения между супругами
- •110. Правовідносини між батьками і дітьми.
- •§ 4. Відносини батьків і дітей і їх регламентація у мпп
- •111. Припинення шлюбу в міжнародному приватному праві.
- •§ 5. Прекращение брака
- •112. Усиновлення. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення.
- •§ 8. Міжнародні договори та законодавство України про усиновлення
- •113. Опіка і піклування.
- •114. Колізійно-правове регулювання шлюбно-сімейних відносин.
- •§ 6. Колізійне законодавство України стосовно регулювання шлюбно-сімейних відносин
- •115. Трудові відносини з іноземним елементом та джерела їх регулювання.
- •§ 1. Трудові відносини з "іноземним елементом" та джерела їх регулювання
- •116. Колізійно-правове регулювання міжнародних трудових відносин.
- •§ 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин
- •117. Питання соціального забезпечення в міжнародному приватному праві.
- •§ 3. Міжнародні договори України з питань трудової діяльності та соціального захисту працівників
40. Держава як суб'єкт майнових відносин
Міжнародне співробітництво різноманітне за формами, сферами здійснення, реалізується різними суб'єктами, серед яких важливе місце посідають і держави. Причому останні виступають не тільки як суб'єкт міждержавних відносин публічно-правового характеру, що регулюються міжнародним правом, а й як суб'єкт цивілістичних відносин майнового та немайнового характеру, які підпадають під дію міжнародного приватного права.
У зовнішній сфері держава може виступати в різноманітних категоріях відносин. По-перше, її партнерами можуть бути інші держави та міжнародні організації (держава може укладати міжнародні угоди про надання та отримання позик, уступати території, здійснювати співробітництво в конкретних сферах, укладати військові та політичні союзи тощо). По-друге, держава може вступати в різноманітні майнові відносини з іноземними юридичними та фізичними особами (наприклад, придбання земельних ділянок для розміщення посольських і консульських місій, надання в концесію ділянок надр для розробки корисних копалин, передача в оренду будівель і споруд, придбання та продаж майна, надання позик і видача гарантій тощо).
Крім того, держава може виступати в цивільному обороті як спадкоємець так званого відумерлого майна1 (ст. 1277 Цивільного кодексу України) або спадкоємець за заповітом (ст. 1235 ЦК України). Різним є становище держави і в міжнародних організаціях (міжнародні міжурядові (міждержавні) організації та міжнародні неурядові організації).
Існує кілька поглядів на державу як на суб'єкт міжнародного приватного права. Одні вважають державу особливим суб'єктом права, оскільки немає такого наддержавного органу, який би наділив її правами юридичної особи, і завдяки суверенітету вона виступає у відносинах, що регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і міжнародного приватного права. Інші додержуються точки зору, що держава «розпадається» на дві особи. При цьому вважається, що держава діє не як дві особи (як «казна» (фіска) — суб'єкт влади, і як «купець» — суб'єкт цивільних правовідносин), а як суверен.
Концепція участі держави в цивільно-правових відносинах знайшла своє відображення і в законодавстві СРСР (ст. 25 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і республік 1991 р.2) і в законодавстві незалежної України (статті 167, 168 і 169 ЦК України).
41. Імунітет держави та його види
Імунітет держави, в широкому розумінні - це принцип, згідно якого до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.
В МПП під імунітетом розуміється непідлеглість однієї держави законам та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, який означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами і майном. Набуваючи власність на майно, яке знаходиться за кордоном, укладаючи угоди майнового характеру з іноземними громадянами, підприємствами і організаціями, держава тим самим не підпорядковує ці свої відносини ні іноземному законодавству, ні іноземній юрисдикції. Іноземна держава не може бути притягнена до суду в якості відповідача; відносно іноземної держави не можна вжити примусові заходи по попередньому забезпеченню позову чи виконанню судового рішення. Майно іноземного суверена, навіть якщо воно знаходиться в руках третіх осіб, не може бути предметом віндикації, на нього не може бути звернено стягнення.
У теорії та практиці розрізняють декілька видів імунітету держав:
судовий;
від попереднього забезпечення позову;
від примусового виконання рішення (майновий імунітет).
Судовий імунітет - полягає в непідсудності держави, без її згоди, судам іншої держави. Причини притягнення до відповідальності значення не мають.
Імунітет від попереднього забезпечення позову - полягає в тому, що не можна, без згоди держави, застосувати будь-які примусові заходи до її майна.
Імунітет від примусового виконання рішення (майновий імунітет) значить, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої держави.
Застосування імунітету не означає відмови у правосудді. Позов до держави може бути заявлено у судах цієї ж держави. А в судах іншої держави - тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди.
Слово «імунітет» походить від латинського слова «ітти-пНав» («іттипИаПв») — звільнення, позбавлення чогось. Імунітет іноземної держави полягає у непідпорядкованості держави владі іншої держави, її юрисдикції. Саме тому імунітет називають юрисдикційним імунітетом1.
Імунітет держави слід відрізняти від консульського та дипломатичного імунітетів, які надаються як привілеї відповідним категоріям осіб для здійснення ними представницьких функцій на підставі норм дипломатичного й консульського права. Так, консульські конвенції, які укладають держави з метою врегулювання взаємних відносин по обміну консульськими установами та здійсненню ними своїх функцій, як правило, містять умови стосовно надання, користування та відмови, в належних випадках, консульських представників від імунітету2.
Спеціальний комітет Конференції в Сан-Франциско, який було створено для розробки проекту Статуту ООН, у статті 2 дає таке тлумачення суверенітету, яке має фундаментальне значення для розуміння імунітету: «Під «суверенною рівністю» розуміється: а) держави юридично рівні; б) кожна держава користується невід'ємним правом повного суверенітету; в) особистість держави користується повагою, правом на територіальну цілісність і політичну незалежність; г) кожна держава повинна чесно виконувати свій обов'язок». З цього випливає, що жодна держава не може здійснювати стосовно іншої держави які-небудь примусові заходи, не сумісні із суверенітетом держави. Принципи суверенної рівності й поваги суверенітету закріплені в багатьох міжнародних документах, а саме: «Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами у відповідності зі Статутом Організації Об'єднаних Націй» від 24 жовтня 1970 р.1, «Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі» від 1 серпня 1975 р.2, «Паризької хартії для нової Європи» 21 листопада 1990 р.3 та ін.
Для визначення імунітету важливе значення має його правове обґрунтування, його правова природа. На першому етапі становлення цього інституту суди обґрунтовували право іноземної держави на імунітет міжнародною ввічливістю (comіtas gentіum). Але вже на початку 19 століття американські суди розглядали імунітет іноземної держави як сформований міжнародно-правовий звичай. Незалежно від того чи іншого підходу із самого початку існуючої практики незалежність і суверенітет держави слугували головним обґрунтуванням імунітету.
У літературі з міжнародного права принцип імунітету виводиться з рівності держав, унаслідок чого жодна держава не може претендувати на здійснення своєї юрисдикції над іншою. Тому, хоча держави мають право зберігатися в іноземні суди, але до них, як правило, не можуть бути пред'явлені позови, якщо тільки держави з власної волі не підкоряються юрисдикції зазначених судів. Принцип судового імунітету є нормою міжнародного права, недотримання якої тягне міжнародну відповідальність держав1.
Комісія міжнародного права, вивчивши судову практику і доктрину багатьох держав, дійшла висновку: «Найбільш переконливі аргументи на користь імунітету держави можна знайти в міжнародному праві, що втілене у звичаях і практиці держав, принципах суверенітету, незалежності, рівності і достоїнства держав. Усі ці поняття, можливо, взаємозалежні та в цілому складають міцну міжнародно-правову основу імунітету суверена. Імунітет походить із суверенітету. Коли двоє перебувають у рівному положенні, один не може здійснювати суверенітет або владу над іншим — «par іп parem non habet ітрегіит».
Таким чином, імунітет держави у приватноправовій сфері є наслідок, прояв, грань суверенітету: рівний над рівним не має влади взагалі, у тому числі і юрисдикції — «par іп parem non habet ^гівсіісиопеп»2.
Висновок Комісії має принципове значення особливе при створенні національних законів про імунітет іноземних держав.
Для визначення сфери дії державного імунітету необхідно визначити, що розуміється під «державою» для цілей імунітету. Це питання має досить спірний характер, особливо щодо суб'єктів федеративної держави. У проекті Конвенції «Юрисдикційні імунітети держав та їхньої власності», який підготовлено Комісією міжнародного права та представлено Генеральній Асамблеї ООН, складові частини федеративної держави були включені в поняття «держава» і як такі користувалися імунітетом. Згодом ряд статей проекту було повернуто Комісії для перегляду, у тому числі і стаття про поняття «держава». У редакції 1999 р. поняття «держава» для цілей імунітету означає: 1) держава та її керівні органи; 2) установи та інші утворення в тій мірі, в якій вони правомочні діяти в реалізації державної влади; представники держави, що діють у цій якості; 3) складові частини федеративної держави і політичні підрозділи унітарної держави, що правомочні діяти в реалізації державної влади.
З цього видно, що імунітет поширюється на державу в цілому і на її урядові органи. Це саме стосується інших установ, але тільки тою мірою, якою вони правомочні здійснювати державну владу. На офіційних представників держави імунітет поширюється, якщо вони діють у цій якості. Нарешті, статус суб'єктів федерації зрівняний зі статусом політичних підрозділів унітарної держави.
Відповідно до ст. 28 Європейської конвенції, автономні одиниці, що входять до складу федеративної держави, не користуються імунітетом. Однак федеративна держава, приєднуючись до Конвенції, може зробити застереження про поширення права на імунітет і на суб'єктів федерації (п. 2 ст. 28)1.
