31. Правовий статус іноземців в Україні, їх правоздатність та дієздатність

1.4. Правоздатність іноземців в Україні

Правоздатність іноземців визначається за правом держа­ви їх перебування. В Україні іноземцям надається націо­нальний правовий режим. Згідно зі ст. 26 Конституції Ук­раїни, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими са­мими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'яз­ки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Ук­раїни. Іноземцям і особам без громадянства може бути на­дано притулок у порядку, встановленому законом.

Аналогічні норми закріплено у ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ч. 1 ст. 423 та ст. 424 Цивільного процесуального кодексу Ук­раїни, статтями 24, 25 і 26 Цивільного кодексу України, ст. 275 Сімейного кодексу України.

Закріплений у законодавстві національний режим щодо правоздатності іноземців має безумовний характер, тобто він надається іноземцеві у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі права громадянам України в державі цього іноземця. У той же час надання іноземцям національного режиму не означає, що вони можуть претендувати в Україні на будь-які інші права, ніж ті, що законом надані громадянам Ук­раїни; іноземець не може вимагати надання йому привілей чи встановлення виключень із законів України.

Законодавством України можуть встановлюватися за­гальні виключення щодо правоздатності іноземців:

а) відповідно до п. 4 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Прийняті ж іноземними громадянами чи особами без громадянства у спадщину землі сільськогосподарського призначення, відповідно до п. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, протягом року підлягають відчуженню;

б) іноземці не можуть обирати й бути обраними до органів державної влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

в) іноземці не можуть бути членами політичних партій України (ст. 16 вказаного Закону);

г) іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або зайняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ч. 4 ст. 8 вказаного Закону). Так, наприклад, іноземець не може бути засновником фермерського господарства, оскільки, згідно зі ст. 5 Закону України «Про фермерське господарство»¹, таким правом наділені лише громадяни України; також тільки громадянина України може бути призначено на посаду судді (ст. 7 Закону Украї­ни «Про статус суддів»²) тощо.

ґ) на іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України (ст. 24 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства»).

Існують відмінності у правовому статусі іноземців, які постійно проживають в Україні (іммігрантів), та іноземців, що перебувають в Україні тимчасово. Так, згідно із Зако­ном України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства», тільки іммігранти прирівнюються до громадян України у праві на трудову діяльність (ст. 8), на охорону здоров'я (ст. 10), на житло (ст. 12) і на освіту (ст. 14). На відміну від цього, іноземцям, які тимчасово перебувають на території України, медична допомога надається у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України «Про надання медичної допомоги іноземним громадянам» від 17 вересня 1996 р. № 1146³, де записано, що надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах і консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законо­давством.

Питання освіти вказаних осіб вирішуються за постано­вою Кабінету Міністрів України «Про навчання іноземних громадян в Україні» від 26 лютого 1993 р. № 136. Навчання іноземців, які не мають постійного місця проживання на території України, є платним, якщо інше не встановлено міжнародними угодами України. По-різному вирішуються також питання щодо здійснення підприємницької та інвес­тиційної діяльності іммігрантами та особами, які тимчасо­во перебувають в Україні. Окрім того, як уже зазначалося, правоздатність іноземців, які тимчасово перебувають на території України, зумовлюється цілями їх в'їзду, тобто обмежується категорією візи.

В окремих сферах діяльності (інвестиційній, зовнішньотор­говельній, торговому мореплавстві) на основі міжнародних угод до прав і обов'язків іноземців застосовується переважно не національний режим, а режим найбільшого сприяння.

Слід зазначити, що у проекті Закону України «Про міжна­родне приватне право» від 9 жовтня 2002 р. № 2274 передба­чено нову для нашого законодавства колізійну норму, згідно з якою виникнення та припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом (ч. 1 ст. 15).

Особистим законом іноземця вважається:

щодо іноземного громадянина — право країни, громадян­ство якої він має;

щодо особи без громадянства — право країни, в якій ця осо­ба має постійне місце проживання, а за його відсутності — звичайне місцеперебування;

щодо особи, яка має два й більше громадянств (біпат­рида) — право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок;

щодо біженця — право країни, в якій він має звичайне місцеперебування¹.