58.Проаналізуйте «Лебедину пісню» й. Г. Песталоцці та покажіть її актуальність для сучасної школи.

В «Лебединой песне» Песталоцци излагает свои мысли и разочарование в модном в то время «развивающем обучении»  Я.А.Коменского. Имея возможность сравнить обычных крестьянских детей (Нойгоф, Станец) и «круглых всамделишных отличников» всевозможных графов и баронов (Ивердон),  Песталоцци пришел к выводу, что природу обмануть невозможно, и многое закладывается в ребенке именно ей. Педагог становится сторонником природосообразного воспитания.

Опора на физические силы учеников – есть основа природоособразного воспитания, которое опирается на чувственное восприятие. Методами сравнения, сопоставления и различения следует развивать чувственное восприятие, что приводит к развитию мышления маленьких детей.

В «Лебединой песне» четко описывается   работа по осуществлению обучения через методы развития речи и преподавания элементов формы и числа. Очевидно, что он считал развитие речи основой всего обучения, основой развития мышления. По мнению Песталоцци, элементы формы и числа были в целом основой математики. Таким образом, педагог считал формирование элементарных математических представлений важнейшим составляющим развития мышления у детей. Педагог выступал за максимальное упрощение средств обучения: «От более легкого к более трудному; шагая в ногу с ростом сил воспитанника» - основное правило, которым должен руководствоваться  учитель. [2]

 Основу  мышления и суждения Песталоцци видел в наблюдении. Естественным он так же считал развитие наблюдения через речь. Однако наблюдение должно соответствовать некоторым параметрам: оно должно быть целесообразно, систематизировано, обоснованно.

Песталоцци считал необходимым обучение основам арифметики – изучение числа и формы. Через внешние формы ученики должны познать их внутреннюю суть. Очевидно, таким образом,  педагог осуществлял формирование абстрактного мышления детей. Он понимал, что детям зачастую присуще механическое запоминание материала, что не ведет к умственному развитию. Развитие абстрактного мышления он видел в необходимости позволять детям сопоставлять, сравнивать и различать. Данный механизм  можно  представить следующим образом: сравнивая два предмета, дети видят разницу между ними, затем они могут их  сравнить, а потом и выделить из множества других. При такой последовательности изучения материала  познаются свойства предметов, то есть – их суть.

59.Кого і чому назвали вчителем німецьких учителів? Аргументуйте відповідь, проілюструйте її конкретними фактами.

Педагогічна система  Фрiдрiха Вільгельма Адольфа Дiстервега  А.Дістервег (1790-1866* – видатний німецький педагог-демократ, один із найбільш відомих послідовників Песталоцці. Народився у німецькому місті Зiген в сім’ї чиновника-юриста. Дістервег навчався у Герборнському, а потім у Тюбінгенському університетах, здобувши там вчений ступінь доктора філософії. У різні часи працював домашнім учителем, викладав у середніх школах Вормса, Франкфурта-на-Майнi, у період з 1819 по 1847 рік був директором учительських семінарій у Мерсi та Берліні (викладав там педагогіку, математику, німецьку мову*.  Дістервега ще при житті називали “вчителем німецьких учителів“. Він прагнув до об’єднання німецького вчительства, у 1848 році був обраний головою “Всезагальної вчительської спілки“, а пізніше – від учительства представником до прусської Палати депутатів. З 1827 р. i до смерті Дістервег видавав журнал “Рейнські листки для виховання i навчання“, де опублікував понад 400 статей, а з 1851 р. ще й випускає журнал “Педагогічний щорічник“. У своїх статтях особливу увагу приділяв проблемам народної школи. Він написав понад 20 підручників для учнів, кілька посібників для вчителів, серед яких найбільш відомим є “Керівництво до освіти німецьких учителів“ (1835*. Дістервег виступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. У людей потрібно виховувати в єдності любов до всього людства i до свого народу. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людська природа проявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим “задаткам дана лише можливість до розвитку й освіти“. Завдання виховання – збуджувати і спрямовувати самодіяльний розвиток цих задатків. Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для “служіння істині, красі i добру“. Досягнення цієї головної мети, на думку Дістервега, відбувається через самодіяльність. Дістервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.  Принцип природовiдповiдностi виховання розглядав як головний і пояснював його як необхідність здійснювати виховання у строгій відповідності до природного розвитку дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей.  Принцип культуровiдповiдностi означає, що природовідповідне виховання треба узгоджувати ще й з конкретними соціально-історичними умовами життя дитини, з духовним життям суспільства. Дитину потрібно виховувати для даного часу і у відповідності до умов життя даного народу, враховувати всю культуру у широкому смислі й, особливо, культуру країни, яка є батьківщиною для дитини. Принцип самодіяльності полягає у необхідності розвитку дитячої творчої активності, ініціативності, що передбачає вільне самовизначення особистості, сприяє розвитку всіх задатків дитини.  Спираючись на ці принципи, Дiстервег створив дидактику розвиваючого навчання, зробивши наступний крок у розвиту започаткованої Песталоццi ідеї розвиваючого навчання.  У своєму “Керівництві для освіти німецьких вчителів“ Дістервег сформулював цілу систему дидактичних принципів та правил, які відображують в цілому його погляди на розумову освіту школярів. Головним завданням навчання, за Дістервегом, є розвиток розумових сил i здібностей дітей. Але, надаючи перевагу формальній освіті над матеріальною, він не відкидав другої, а тісно їх пов’язував. На його думку, розрив формальних і матеріальних цілей навчання веде до втрати змісту останнього. Роль розвиваючого навчання тим більша, чим молодша дитина, причому початкова перевага формальної освіти над матеріальною з віком учнів поступово втрачається. Дістервег запропонував і обґрунтував розвиваючий (елементарний* метод навчання, який орієнтований на активність і самостійність учнів. При такому методі вчитель веде заняття у діалогічній формі, коли запитання задаються як з боку самого вчителя, так i з боку учнів. Цей метод вчить дитину вільно мислити. “Поганий вчитель повідомляє істину, хороший вчить її знаходити“.. Великого значення у навчанні Дістервег надавав наочності, що виражено у сформульованих ним правилах йти у навчанні від чуттєвого сприймання до понять, вiд одиничного до загального, вiд конкретного до абстрактного. Принцип наочності тісно пов’язаний у нього з послідовністю і неперервністю навчання. Ця вимога відображена у правилах іти у навчанні від близького до далекого, вiд простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого. Щоб знання учнів були ґрунтовними, Дістервег радить частіше звертатися до вже вивченого і його повторення. Значну увагу він також приділяє свідомому навчанню. Показником такого навчання є здатність учнів ясно i чітко викладати суть справи. Тому Дістервег ставить високі вимоги до мови школярів: “Примушуй учня більше говорити, ніж слухати“.  Успішне навчання, на думку Дістервега, завжди носить виховуючий характер. Воно не тільки розвиває розумові сили дитини, але й формує всю її особистість: її волю, почуття, поведінку. Методика Дiстервега також передбачає здійснення навчання захоплюючим, цікавим. Для цього в учнів потрібно пробуджувати інтерес до нього. Все це можна досягти через: 1* різноманітність, 2* енергійність, 3* особистість вчителя. У справі навчання і виховання керівну і вирішальну роль відводить учителю. Дістервег популяризував вчительську професію і поставив ряд вимог до особи вчителя: – досконало знати свій предмет, любити свою професію i дітей;  – бути рішучим, енергійним, мати тверду волю i характер, весь час вести дiтей вперед, не відступаючи від своїх принципів;  – мати громадянську мужність і свої власні переконання;  – ніколи не зупинятись – весь час працювати над власною освітою;  – бути носієм високих моральних якостей і завжди бути прикладом для своїх вихованців: “Покажи мені своїх учнів, i я побачу тебе“.