61.Відомий німецький педагог 19 століття сформулював 33 правила навчання. Охарактеризуйте найголовніші з них та покажіть їх еволюцію в історії педагогічної думки.

У ХІІІ столітті педагогіку розглядали як прикладне природознавство і вважали, що вона підкоряється законам біології. Я.А. Коменський зробив першу спробу представити педагогіку у вигляді системи правил, практичних керівництв до дії, згрупованих за тематичною ознакою: "Основні правила легкості навчання і учіння", "Основні правила природного учіння і навчання", "Дев'ять правил мистецтва навчати наукам" ("Велика дидактика"), А. Дістервег збільшив кількість правил до 33. Перша група його правил - правила відносно вчителя; друга - правила Щодо предмета викладання, третя - правила стосовно учня. При цьому деякі правила Дістервег називає ще й законами.

Створив дидактику розвивального навчання, основні вимоги якої виклав у вигляді 33 законів і правил навчання: навчати природо відповідно, враховуючи особливості дитячого сприйняття; від прикладів іти до правил, від предметів і конкретних уявлень про них - до самих понять; ознайомлення дітей із предметами, безпосередньо доступними для органів відчуття; продумування і усвідомлення дитиною всього чуттєво сприйнятого нею навчального матеріалу; у пізнанні учнями нового іти "від близького до далекого", "від простого до складного", "від легшого до труднішого", "від відомого до невідомого"; навчальний матеріал засвоювати усвідомлено; вчити дітей чіткому і ясному викладу вивченого; повертатися до пройденого так часто, щоб воно не могло зникнути з пам'яті; "не поспішати при вивченні основ"; у процесі навчання формувати волю, почуття і поведінку особистості; не сповіщати істину, а вчити дітей її знаходити; використовувати методи, які не привчають учня до звичайного сприйняття і пасивності, а "збуджують у ньому самодіяльність".

62.Охарактеризуйте основні віхи педагогічної діяльності А.Дистервега.

Дану проблему не обiйшов своєю увагою i нiмецький педагог А.Дiстервег, котрий, як i Й.Песталоццi, відомий як прихильник формального навчання, спрямованого значною мірою на розвиток здiбностей учнiв, їх мислення та пам'ятi. Проте А.Дістервег визнавав особливу цiннiсть тих знань, що одержанi шляхом самостiйної дiяльностi. А.Дiстервегу належить грунтовна праця "Керiвництво до освiти нiмецьких вчителiв"(1835), у якій він, виходячи з принципу виховуючого навчання, висуває значнi вимоги до рівня підготовки вчителя. Звертаючи увагу на теоретичну пiдготовку вчителя, А.Дiстервег вимагав, щоб майбутнi педагоги багато читали, добре знали iсторiю, психологiю, педагогiку i методику. Вiн вважав, що для ефективної роботи педагога завжди необхiднi двi умови: 1) знання (предмета, який викладаєш; особливостей учнiв; самої педагогічної дiяльностi); 2) умiння їх застосовувати. "Знання предмета означає не пасивне його сприйняття, а самодiяльне засвоєння...Але до знань повиннi приєднуватися умiння, тобто навички в їх використаннi та застосуваннi"[ 13]. Тим самим А.Дiстервег наполягає на тому, що вчитель повинен грунтовно володiти основами педагогiчної дiяльностi, глибоко розумiти основнi положення педагогiчної науки, її головнi цiлi та iдеї: "Вони не повиннi вміщуватися в його голові як надуманi принципи, а треба, щоб перейшли в його плоть i кров" [13]. Саме такий всебiчно підготовлений учитель є iдеалом для А.Дiстервега.

А.Дістервег впритул підійшов до розуміння ряду педагогічних закономірностей. Керуючись ідеєю розвитку «зсередини», яка є провідною в його творчості, видатний німецький педагог виділяв та досліджував суперечності, що внутрішньо притаманні педагогічним явищам, особливо процесові навчання. Отже, аналiзуючи перiод XVII-XIX столiть щодо розвитку педагогiчних знань у зарубіжній педагогіці, можна назвати його перiодом становлення наукової педагогiки, перiодом пошукiв i накопичення практичних фактiв та перших спроб їх теоретичного обгрунтування. Основними проблемами, навколо яких тривали диску-сії та пошуки протягом усiєї багатовiкової iсторiї розвитку педагогiчної науки, були проблеми навчання та виховання пiдростаючого поколiння. Тому основними поняттями педагогiки весь час вважалися поняття "виховання", "навчання", "освiта". Проте чiткого розмежування сфер дії вказаних понять у цей перiод не вiдбулося. Основнi педагогiчнi поняття не були достатньо диференцiйованими i застосовувалися як взаємо-

замiннi. Ототожнення понять навчання і виховання було однією з найбільших помилок, якої припускалися дослідники у процесі розвитку педагогічної науки і практики, особливо прихильники концепції «виховуючого

навчання». Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість»

та «вихованість»