90.Розкрийте роль закордонного досвіду у реформуванні освіти в Україні.

Інтегруючись в європейський і світовий освітній простір, Україна

повинна враховувати напрацювання, характерні для управління галуззю в

інших країнах. Деякі з них можна розглядати не лише як приклад для

вивчення, а й як приклад для наслідування, зрозуміло за умов врахування

національних особливостей української системи освіти і тих пріоритетів,

на досягнення яких вона орієнтується. Таке врахування не повинне

передбачати сліпе копіювання зарубіжного досвіду, а надавати допомогу в

розробці національної системи управління освітою, забезпечувати перехід

її на державно-громадський рівень. Велику роль у цій справі відіграють

громадські організації, органи місцевого самоврядування, асоціації батьків

та навчальні заклади.

У сучасних умовах основні напрями реформування системи

управління освітою вбачаються в: чіткому визначенні компетенцій,

повноважень і відповідальності органів управління всіх рівнів, забез-

печенні їхньої взаємодії; переході від розпорядчого до регулюючого

Побудова змісту навчання відбувається з урахуванням сучасних

європейських вимог до навчання, визначених у рамках Болонського

процесу, враховує кращий світовий та вітчизняний досвід.

Серйозні трансформації в житті суспільства і держави торкнулися сфери вищої освіти. Вища освіта прагне адаптуватися до нових умов, орієнтуючись на світові стандарти освіти. Це передбачає усебічне реформування систем, як шкільної, так і вищої освіти з урахуванням світових тенденцій і цінностей, що раніше склалися, і пріоритетів, властивих тільки Україні. Метою освіти повинен стати розвиток творчої, креативно мислячої особистості.

Основним завданням реформування вищої освіти в Україні має бути підвищення її якості в контексті світових і європейських стандартів. Таким чином, виходячи з основних принципів європейської вищої освіти, сформульованих у Великій Хартії Університетів, Болонській декларації і Левенському  комюніке, а також розглядаючи мотивацію до навчання як основний чинник прогресу освіти, буде доцільним проведення реформ у сфері освіти.

Модуль 2

91.Першоджерела та джерела історії педагогіки як основа вивчення історії педагогіки України.

Найважливішими джерелами історії педагогіки є:

1) джерела громадянської історії, філософії, літератури, культури, мовознавства, мистецтва тощо;

2) офіційні матеріали (закони, накази, укази, постанови, звіти, статистичні дані тощо);

3) навчальні плани, програми, підручники, посібники для шкіл різних типів і в різні історичні періоди;

4) педагогічна спадщина вітчизняних і зарубіжних педагогів, письменників, політиків, діячів науки і культури (автобіографії, мемуари, педагогічні монографії, брошури, журнали, статті, виступи, доповіді, рецензії, рукописи, листування, щоденники тощо);

5) архівні джерела;

6) періодична преса минулого і сучасності;

7) педагогічний фольклор (байки, казки, прислів’я, пісні, легенди);

8) довідково-бібліографічна література;

9) автореферати дисертацій та дисертаційні дослідження;

10) сучасна вітчизняна і зарубіжна література з питань історії, освіти, школи і виховання;

11) комп’ютерно-інформаційні мережі.

Таким чином, якщо мова йде про цивілізації нового й новітнього періодів світової історії, то цілком очевидним є те, що найважливішим джерелом історії педагогіки є писемна культура, комп’ютер. При вивченні сучасних явищ у школі і педагогіці до цього додаються безпосередні спостереження й дослідження. Складніше відтворити картину зародження виховання, а також педагогічну спадщину цивілізацій, які залишили мізерну кількість слідів матеріальної культури. У цьому випадку допомагають етнографічні дані про племена, які до сьогодні зберегли риси первісної общинності, знахідки археологів, стародавні наскельні зображення, народні ігри, традиції, обряди, мову, епос, фольклор, які своїми витоками сягають сивої давнини.

Першоджерело, первинне джерело — безпосереднє джерело певних відомостей або оригінальна основоположна праця в якій-небудь галузі науки, культури тощо

Першоджерела з історії педагогіки

1.Коменский Я.А. Великая дидактика.

2.Дидро Д. План университета или школы публичного преподавания всех наук для Российского правительства

3.Гербарт И.Ф. Общая педагогика, выведенная из целей воспитания

4.Дистервег Ф.А.-В. Руководство к образованию немецких учителей

5.Сковорода Г.С. Вбогий Жайворонок

6.Прокопович Ф. Духовний регламент

7.Славинецький Є. Громадянство звичаїв дитячих 8.Ушинський К.Д. Про користь педагогічної літератури

9.Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні

10.Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні

11.Ушинський К.Д. Рідне слово

12.Макаренко А.С. Педагогічна поема 1989.

13.Сухомлинський В.О. Сто порад учителю

14.Сухомлинський В.О.Розмова з молодим директором школи

15.Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання

16.Сухомлинський В. О. Сто порад вчителеві

17.Макаренко А. С. Проблеми шкільного радянського виховання