76.Розкрийте сутність теорії "трудової школи" г.Кершенштайнера.

Громадянське виховання“ необхідно реалізувати через народну, масову школу, яку треба зробити “трудовою“. За словами Кершенштейнера “суть трудової школи полягає у тому, щоб дати мінімум знань і максимум умінь, навичок, працьовитості, а також відповідні громадянські переконання“.  Щоб діти робітників не потрапили під небажаний вплив, треба продовжити терміни перебування їх у народній школі. У такій підвищеній обов’язковій школі, на його думку, крім набуття знань (читання, письмо, математика, природознавство, малювання* потрібно широко використовувати також різні види ремісничої праці, самостійні лабораторні роботи, практичні заняття, ручну працю. При кожній народній школі для практичних занять повинні бути майстерні, сад, шкільна кухня. Працюючи у школі, вихованці повинні послідовно розвивати у себе якості, необхідні для кращої роботи, привчитися старанно, чесно, добросовісно і обдумано виконувати процеси ручної праці.  Захищаючи ранню професіоналізацію, Кершенштейнер ставив завдання перед трудовою школою, щоб учні здобували у ній загальну трудову підготовку до майбутньої професійної діяльності. Власне професійна підготовка, за Кершенштейнером, повинна здійснюватись у так званих додаткових школах для працюючих підлітків. Кершенштейнер був прихильником подвійної системи народної освіти. Його “народна школа“, покликана готувати слухняних і розумних робітників, ніяк не пов’язана з середньою школою (гімназіями і реальними училищами*. На середню школу свій “трудовий принцип“ майже не розповсюдив. Так, у реальних училищах праця, на його думку, може здійснюватись у лабораторіях, а в гімназіях трудова діяльність обмежується роботою з книгою і підручником. Подвійність педагогіки Кершенштейнера пояснюється його поглядами на суспільну потребу у працівниках для різних сфер діяльності. Держава потребує фахівців у різних галузях праці: рільників, фабричних робітників та ін. Значно у меншій кількості потрібні державні робітники інтелектуальної праці. Цьому відповідає, як стверджує Кершенштейнер, і розподіл природних здібностей серед населення. Більшість його має нахил і здібності до праці фізичної, меншість – до праці інтелектуальної. Відповідно до цього мусить бути побудована й система освіти і виховання. Масова школа має готувати фахівців фізичної праці. Теоретичні знання даються у тій школі лише тому, що вони допомагають оволодіти фахом. Значно менша кількість шкіл має готувати своїх вихованців до інтелектуальних професій. 

77.Поясніть принцип культуровідповідності у вихованні та покажіть його розвиток в педагогічній думці XIX століття.

Принцип культуровідповідності виховання, сформульований у XIX в. німецьким педагогом Фрідріхом Дистервегом, в сучасному трактуванні передбачає, що виховання повинно грунтуватися на загальнолюдських цінностях культури і будуватися відповідно до цінностями і нормами тих чи інших національних культур і специфічними особливостями, притаманними традиціям тих чи інших регіонів, що не суперечать загальнолюдським цінностям.

Відповідно до принципу культуровідповідності виховання перед ним стоїть завдання залучення дітей, підлітків, юнаків до різних пластів культури етносу, суспільства, світу в цілому. Маються на увазі такі пласти культури, як побутова, фізична, сексуальна, духовна, інтелектуальна, матеріальна, економічна, політична, моральна (яка визначає ставлення людини до самої себе, до людей, до соціуму, до природи).

Відповідно до принципу культуровідповідності необхідно, щоб виховання допомагало маленькій людині орієнтуватися в тих змінах, які відбуваються в ньому самому і в навколишньому світі. Важливо, щоб виховання допомагало йому «вписатися» в змінюються реалії життя, знайти способи самореалізації та самоствердження, адекватні цим реаліям. Не менш важливо, щоб виховання знаходило способи мінімізації негативних наслідків тих чи інших інновацій, що можуть торкнутися як конкретної людини, так і ті або інші категорії дітей, підлітків, юнаків.

Реалізація принципу культуровідповідності виховання істотно ускладнюється у зв'язку з тим, що цінності культури загальнолюдського характеру і цінності конкретних соціумів різного рівня не тільки не ідентичні, але і в силу різних обставин можуть досить суттєво відрізнятися. Так, Росія включає в себе безліч етносів і регіонів, що мають значну культурну своєрідність. У нашій країні досить істотні відмінності в культурах сільського і міського населення (не кажучи вже про специфічну селищної культурі), а в місті - між різними соціально-професійними групами. Все це робить вельми актуальним (але і проблематичним) наповнення принципу культуросо-образності виховання конкретним змістом.

У той же час знаходження балансу цінностей різних культур і субкультур - одна з умов ефективності виховання.