70.Охарактеризуйте соціолого-біологічний напрямок педагогіки та погляди г.Спенсера.

Соціологічна система Спенсера ґрунтується на трьох основних елементах: еволюційна теорія, органіцизм, вчення про соціальні організми - інституції.

Однією з найвідоміших та найпопулярніших його теорій була еволюційна теорія, де еволюція в соціальному світі ототожнювалася з еволюцією у фізичному світі. На прикладі "фізичного" світу це перетворення пов'язане з формуванням сонячної системи із розсіяної матерії. Тотожність тому - виникнення суспільства як організованого об'єднання людей із значенням чисельності чи поступовим їх злиттям. Еволюція - це процес інтеграції матерії, перехід із невизначеної безлюдної однорідності у визначену різнорідність. Вчений розрізняв два типи еволюцій: просту і складну (інтеграційно-якісні зміни).

На основі ототожнення соціального синтезу із фізичним Спенсер зображує еволюційний розвиток суспільства як процес перемінного зростання і диференціації, що спостерігається за трьома функціями: регулятивною, підтримуючою, розподільчою. Вчений показує, як, аналізуючи процес з'єднання менших спільнот у більші, шляхом завойовницьких дій, підкорення, узгодження, можна спостерігати рівні соціального розвитку: від простої (без лідерства) до ускладненої. Незважаючи на схематизм, "фізичність", еволюційна теорія Спенсера заклала низку методологічних принципів історико-соціологічних досліджень.

В аналізі суспільства і соціальних явищ систему Спенсера можна порівняти з живим організмом. Він цілеспрямовано добирав докази можливості побудови соціологічної науки на фундаменті законів, притаманних природничим наукам. Підкреслюючи порівнюваність структур і функцій живого організму та суспільства, вчений обґрунтував, що загальні закони етики, політичної економії та соціології є аналогічними й органічними.

У праці "Основи соціології" Спенсер обґрунтовує аналогію суспільства і біоорганізму в тому, що соціальний організм, як і біологічний, у процесі розвитку збільшується в масі та обсязі, а з його розвитком відбувається ускладнення внутрішньої структури, що, у свою чергу, ускладнює функції, диференціацію в обох типах організму. Так само в обох типах організму всі елементи між собою взаємопов'язані, і цілісний організм існує довше за свої елементи.

71.Розкрийте сутність педагогіки позитивізму г.Спенсера.

У своєму історичному розвитку позитивізм пройшов кілька етапів. Перша його форма виникла ще в 30 - 40-х роках XIX ст. її засновниками були О, К о н т (1798 -1857 pp.), який і запровадив термін "позитивізм", а також Г. Спенсер (1820- 1903рр.), Дж. Ст. Мілль (1806 - 1873 pp.) та інші. Базою для цього напряму були успіхи емпіричних наук, які ґрунтувалися на даних досвіду, спостережень та експериментів. У світоглядному плані позитивізм був негативною реакцією на натурфілософські вчення, спекулятивні системи Шеллінга, Гегеля; у плані ж соціальному він виражав типову для буржуазного суспільства установку на "техніцистичне" використання даних науки, практичне оволодіння природою, коли загально-світоглядні питання відступають на задній план або взагалі перестають бути предметом інтересу дослідника.

Згідно з позитивістськими поглядами наука повинна бути позитивним знанням, яке спирається на дані досвіду. їй не потрібна філософія ("метафізика"), яка вдається до спекулятивних (умоглядних) розумувань про "начала речей", "принцип буття" і т.д. Справа науки

- констатувати, описувати, класифікувати факти досвіду, встановлювати зв'язки між ними, послідовність явищ, тобто виявляти закони. Наука не повинна претендувати на пізнання сутності явищ, субстанції, причинності, оскільки поняття як результат такого пізнання - "метафізичні", тобто ненаукові.

Що ж до філософії, то єдине, чим вона може й повинна займатися - це узагальнення висновків конкретних наук, систематизація наукового знання. Таким чином, разом із "метафізикою" позитивізмом усувалася власне філософська, загально світоглядна проблематика. Від початку позитивізм виражав суб'єктивно-ідеалістичну, феноменологічну, агностичну тенденцію, хоча і включав елементи природничо-наукового матеріалізму.

Друга історична форма позитивізму - це махізм (емпіріокритицизм), який набув певного поширення в кінці XIX - на початку XX століть. Його засновниками були австрійський фізик і філософ Е. Мах(1838 - 1916 рр.) та швейцарський філософ Р. Авенаріус (1843- 1896 рр.). Ця форма позитивізму склалася тоді, коли новітня революція в природознавстві виявила обмеженість ряду понять і принципів "класичної" фізики, неспроможність метафізичного матеріалізму дати філософське тлумачення нових для науки явищ і обґрунтувати нову, нетрадиційну фізичну картину світу. На перший план у махізмі були поставлені проблеми теорії пізнання. При цьому суб'єктивно-ідеалістичні та агностичні тенденції взяли гору. Одне з центральних понять махізму - "досвід", який, за Махом, є сукупність вихідних чуттєвих даних, "елементів", нібито нейтральних стосовно фізичного й психічного. Махістська "критика досвіду" - це, по суті, "очищення" його від відношення до об'єктивної реальності, його суб'єктивізація. Завдання науки вбачалося в тому, аби групувати, пов'язувати, впорядковувати ці "елементи досвіду". Наукова теорія була зведена до сукупності спостережуваних фактів.

Складовою частиною цієї концепції є теорія "принципової координації" Р.Авенаріуса, яка стверджує нерозривний зв'язок суб'єкта з об'єктом ("без суб'єкта немає об'єкта, а без об'єкта немає суб'єкта") і "реальним" визнає лише те, що кимсь спостерігається або принаймні може спостерігатися