135. Державна національна програма відродження освіти.

16 липня 1990 року Верховною Радою було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, в якій підкреслюється, що Україна “забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя”.

Оголошення України суверенною державою поставило нові вимоги перед школою й освітою в цілому. Розвиток національної системи освіти й виховання мав забезпечувати вихід нашої держави на світовий рівень. Курс був узятий на створення нових структур управління освітою, системи її матеріального та методичного забезпечення. У 1991 році був прийнятий Закон України “Про освіту”. Того ж року указом президента України було засновано Міністерство освіти України, а в 1992 році – Академію педагогічних наук України.

Хоча якісні зміни у шкільному процесі відбувалися надзвичайно повільно, процес відновлення втрачених педагогічних набутків і можливостей набирав сили.

У грудні 1992 року був скликаний І з’їзд педагогічних працівників України для розробки плану Реформи освіти.

 

Закон України “Про освіту”

У 1991 році було прийнято Закон України “Про освіту” (остання редакція від 23.03.1996). У цьому документі було чітко визначено мету освіти, а саме: “всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями”. Також зазначалися засади, на яких ґрунтуватиметься освіта в Україні (гуманізм, демократія, національна свідомість, взаємоповага між націями та народами.

Статтею 6 визначалися принципи освіти (доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з науковою і виробництвом; взаємозв’язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті).

Статтею 29-ою визначалася структура освіти (дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта), а 30-ою – освітні (початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні (кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр) рівні.

Стаття 51 окреслює права вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів. Так зазначені категорії населення мають гарантоване державою право на: навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів; вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять; додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти; одержання направлення на навчання, стажування до інших закладів освіти, у тому числі за кордон; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах; особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, в обговоренні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо; участь в об'єднаннях громадян; безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;. забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, вста­новленому Кабінетом Міністрів України; трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час; перерву в навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти; користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність. У цій статті також міститься попередження, що відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 52 визначає обов'язки вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів. Так згідно зазначеної статті обов'язками вихованців, учнів, студентів, курсантів, слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів відповідно є: додержання законодавства, моральних, етичних норм; систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня; додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти. Вказується у статті і те, що випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Звертається увага, що законодавством, положеннями про заклади освіти та їх статутами обов’язки тих, хто навчається, можуть розширюватися.

Разом із тим Закон містить права педагогічних та науково-педагогічних працівників. Вони зазначені у статті 55. А саме: педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на: захист професійної честі, гідності; цільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні; користування подовженою оплачуваною відпусткою; забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва; придбання для працюючих у сільській місцевості основних продукт харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства; одержання службового житла; . підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, закладів освіти, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку. Тут же вказано, аналогічно як і у статті 52, що відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

Закон визначає й обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників. Так, педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентам, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій і звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовищ країни; .готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозумінні миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; додержуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини учня, студента; захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Державна національна програма “Освіта ” (Україна ХХІ століття)

Була розроблена Державна національна програма “Освіта ” (Україна ХХІ століття) (1993), метою якої передбачалося визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI ст., створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. Пріоритетність, демократизація, гуманізація, гуманітаризація, відкритість, безперервність, багатоукладність та варіативність освіти, її національна спрямованість і нероздільність навчання та виховання проголошувалися принципами реалізації зазначеної програми.

Програмою визначалися стратегічні завдання реформування освіти, а саме: відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян України, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я; виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад; подолання монопольного становища держави в освітній сфері, глибокої демократизації освіти.

Пріоритетними напрями реформування освіти було визначено такі: розбудова національної системи освіти з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя України; забезпечення моральної, інтелектуальної та психологічної готовності всіх громадян до здобуття освіти; досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів і надання можливостей кожному постійно вдосконалювати освіту, оволодівати новими професіями; забезпечення в кожному навчальному закладі відповідних умов для навчання і виховання фізично і психічно здорової особи; запобігання пияцтву, наркоманії, насильству.

Програмою було також визначено основні шляхи реформування освіти та виховання. Шляхами реформування освіти було визначено: створення атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння освіті; подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей і національного нігілізму; забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, технологій. Шляхами реформування виховання – необхідність реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу; впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання; розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об'єднань за інтересами; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу; активний обмін надбаннями духовної культури між усі­ма народами, які населяють Україну.

Ланки системи освіти: дошкільне виховання (поєднує сімейне і родинне); загальна середня освіта: початкова (1-З класи), основна (5-9 класи), повна (9-11 класи); позашкільне навчання і виховання; професійна освіта; вища освіта; післядипломна освіта (післядипломна підготовка, аспірантура, докторантура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів).

Були розроблені регіональні програми практичної реалізації Державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття). Зокрема, Київська і Київської області. Київська міська регіональна програма практичної реалізації Державної національної програми «ОСВІТА» («Україна XXI століття») ґрунтується на: принципах освітньої політики, яка декларована у відповідних законах України; концептуальних положеннях програми «ОСВІТА»; реальних соціально-економічних умовах та можливостях Києва як столичного міста. При розробці програми було всебічно вивчено і враховано громадську думку й освітні запити киян, існуючу матеріально-технічну базу та наявний кадровий педагогічний потенціал, перспективи необхідного їх розвитку. Структурно регіональна програма побудована як система заходів щодо реалізації Державної національної програми у відповідності з визначеною у ній структурою і шляхами. Регіональна програма була складена з урахуванням уже існуючих загальноміських програм, традиційних спільних планів з іншими організаціями та установами Києва. Вона передбачала можливі корективи при розробці річних планів роботи і залишала за районами та навчально-виховними закладами міста право на їхні доповнення й корекцію практичних заходів відповідно до місцевих умов і пріоритетів освіти. В цілому ж Київська міська регіональна програма повністю відповідала принципам і стратегічним завданням, що визначені в Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Київська міська програма практичної реалізації державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) надрукована окремою брошурою і була розіслана в усі навчальні заклади міста Києва. Київська обласна програма також відповідає Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) і надрукована в газеті “Витоки” в серпні 1994 року.