73.Покажіть розвиток ідеї "вільного виховання" в педагогічній думці XVII – XX століть.

Зміст поняття "вільне виховання" є складною і багатогранною проблемою, яка має внутрішні суперечності. Дана проблема включає аналіз самої природи - особистості дитини, розвитку її задатків, здібностей, вікових особливостей та ін. У зв'язку з цим поняття "вільного виховання" ґрунтується на положеннях вікової психології. Ідея свободи, яка закладена в ідеях "вільного виховання", наближає нас до філософії та філософії освіти, зокрема.

З'ясовано, що елементами теорії вільного виховання стали: діалогові форми навчання (Аристотель, Сократ, Платон); розвиток та обгрунтування принципу пр природовідповідності освіти (виховний і дидактичний аспекти) (А. Дістерверг, Я.А. Коменський, М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребель ін); ідеї шкільного самоврядування (Я.А. Коменський, Піфагор); визнання інтересу дитини основним чинником ефективного засвоєння навчального матеріалу (Й. Гербарт); гуманне ставлення до дитини і заперечення жорстких покарань і насилля (П. Верджеріо, Я.А. Коменський, та ін.); ідея саморозвитку особистості (Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фребель); принцип самодіяльності (А. Дістервег, Ф. Фребель); ідея виховуючого навчання (Ф. Гербарт, А. Дістервег); ідея свободи людини (Дж. Локк, М. Монтень, Ж.-Ж. Руссо, та ін.).Найпліднішими періодами для становлення засад теорії вільного виховання стали періоди Відродження і Просвітництва, коли людина і свобода були віднесені до вищих суспільних цінностей.

Ці ідеї послужили теоретико-методологічним підґрунтям для розвитку теорії вільного виховання як окремої цілісної концепції освіти та її втілення у практику роботи шкіл в зарубіжних країнах у кінці XIX - Першій половині ХХ століття.

Встановленні ідей теорії вільного виховання як окремої мода; освіти вирішальну роль відіграли історично сформовані пріоритети двох педагогічних напрямків: авторитарного і демократичного (гуманісти отого).

Перший сформувався в умовах тоталітарних суспільств, відображає інтереси держави і характеризується жорсткою централізацією освіти, державним замовленням на формування у вихованців виконавських рис. Другий напрямок орієнтований на інтереси індивіда і передбачає автономію школи, спрямування її діяльності на формування самостійності, ініціативності, творчості, здатності особистості до власної життєтворчості та повної самореалізації.

Саме в руслі другого напрямку сформувалась теорія вільного виховання.

У впливі ідей вільного виховання на педагогічну теорію і практику України проведено ретроспективний аналіз становлення і розвитку ідей теорії вільного виховання в Україні (1900-1931). Це дало змогу виявити, що на розвиток педагогічної теорії і практики України у зазначений період суттєво впливали ідеї зарубіжної реформаторської педагогіки кінця XIX - початку XX століття. Прогресивні діячі української освіти активно вивчали основні тенденції розвитку світової педагогіки, зокрема репрезентовані представниками західноєвропейської теорії вільного виховання.

Процес розвитку ідей вільного виховання в Україні мав свою динаміку.

Протягом 1900-1916 років активізації творчої діяльності українських освітян сприяли: видання перших перекладних робіт зарубіжних педагогів-реформаторів російською мовою (Г.Гаудіга, Е.Кей та ін.); пропагування ідей вільного виховання в педагогічній пресі ("Свободное воспитание"(Москва), "Світло" (Київ), "Учитель"(Львів)).

Провідні діячі освіти України (М.Даденков. М.Демков, О. Музиченко, С.Русова, Я.Чепіга) активно знайомилися з досвідом зарубіжних колег, вивчали першооснови реформаторських ідей. Період 1900-1916 відзначився теоретичним постулюванням, оскільки практичне впровадження альтернативних ідей в тогочасну українську школу ускладнювалось соціально-економічними умовами. Практичне впровадження ідей вільного виховання відбувалось лише в приватних загальноосвітніх та дошкільних закладах освіти.

Аналіз архівних джерел та спеціальної літератури свідчить, що після революції 1917 року ідея свободи стає найбільш актуальною в усіх сферах життя людини. Поряд з новими соціально-політичними реаліями освітня галузь спрямовується на повну демократизацію, відхід від традиційної „школи навчання". Відомі українські педагоги (М. Даденков, М. Демков, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга) продовжують активно вивчати досвід зарубіжних колег, працюють над реформуванням української школи.

У 1917-1919 роки в основних документах урядів УНР (Проект нової української школи) і УРСР (Положення про єдину трудову школу) простежується критичне ставлення до традиційної школи з її - авторитетністю висуваються нові освітньо-виховні завдання: формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, розвиток природних здібностей дитини, її можливостей і талантів; формування людини соціально зрілої, високоморальної, розумово розвиненої і працелюбної за умов усунення зі школи будь-яких факторів, які гальмують вільний природний саморозвиток дитини. Для цього вказуються конкретні шляхи: впровадження у шкільну практику суб'єкт-суб'єктних взаємин між учасниками педагогічної взаємодії, які б базувались на принципі щастя дитини, визнанні гідності і прав кожного вихованця; застосування і пошук методів навчання, які сприяють вільному самовиявленню творчих здібностей особистості; вдосконалення і пошук нових засобів навчання, які сприяють активізації самостійної пізнавальної діяльності учнів; реалізація принципу саморозвитку дитини. Показано, що в цей час ідеї вільного виховання активно висвітлюються і пропагуються на сторінках педагогічного часопису "Вільна українська школа".

В першій половині 20-х років у педагогічну практику України продовжують впроваджуватись основоположні принципи теорії вільного виховання (свободи, педоцентризму, природовідповідності, гуманізму, активності учнів), що реалізувалось на практиці шляхом інтегрованого підходу до нових ідей: приведення у відповідність до нових завдань змісту і методів навчання (творче поєднання елементів комплексної системи, дальтон-плану, методу проектів), перегляд стосунків між вчителем і учнем (шкільне самоврядування) та ін. Як показало дослідження, побудова нової системи освіти не була механічним запозиченням із зарубіжного педагогічного досвіду, а мала характер творчого, критичного переосмислення новітніх прогресивних ідей.

Науковий аналіз, систематизація і узагальнення поглядів українських педагогів свідчать про розвиток ними таких ідей вільного виховання: ідея природовідповідності навчально-виховного процесу (А. Вержбицький, А. Володимирський, С. Русова, Я. Чепіга), гуманного ставлення до учнів (М. Даденков, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга), активізації самодіяльності учнів (М. Демков, І.К. Чїгапвський, О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга), вільної фізичної активності дитини (О. Музиченко, С. Русова, Я. Чепіга), впровадження шкільного самоврядування (І. Казанівський, С.Русова, та ін.). Як свідчить аналіз літературних джерел, українські освітяни звертали увагу на теоретичні доробки і практичний досвід російських прихильників вільного виховання (К. Вентцель, І. Горбуноз-Посадов, А. Зеленко, Ф. Рау, Л. Толстой, Ю. Фаусек та ін.)

Встановлено, що в сучасному процесі реформування української освіти, як і на початку минулого століття, посилилась тенденція переходу від традиційної школи до гуманістично-демократичної освіти, невичерпне джерело якої становить досліджувана теорія вільного виховання. Педагогічне новаторство 70-х років спричинило повернення педагогічних орієнтирів на гуманістичні ідеали. Сьогодні відбувається подальше еволюціонування окремих ідей вільної с виховання (ідея відходу від авторитарності у вихованні, педоцентризму (дитиноцентризму), природовідповідності навчання та виховання, шкільного самоврядування), про що свідчить фактологічний аналіз поглядів сучасних дослідників освітньої галузі.