124. Освітня політика Західноукраїнської народної республіки.

У жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія, зазнавши поразки у війні, почала розпадатися. Усі підвладні їй народи, у тому числі західні українці, розпочали підготовку до створення власних незалежних національних держав. Східна Галичина намагалася збудувати українську державу, долаючи шалений опір поляків. За даними О.Субтельного, 13 листопада 1918р. нову державу було офіційно проголошено Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР), хоча ще 1 листопада українське населення вітало прихід до влади нового уряду.

Першим президентом було обрано голову парламентського представництва д-ра Євгена Петрушевича і створено три делегатури:

1) Галицьку під проводом Костя Левицького з перебуванням у Львові;

2) Буковинську під проводом О.Поповича – у Чернівцях;

З) Віденську під проводом президента – у Відні, де він мав займатися юридичними справами і формальностями передачі влади молодій Українській державі.

Але все вирішилося само собою.

22 січня 1919р. в Києві було проголошено Акт об'єднання, за яким ЗУНР гарантувалася цілковита автономія в рамках Української Народної Республіки. Однак розбіжності між двома українськими урядами, воєнні дії з більшовиками та армією Денікіна призвели до того, що восени 1919р. становище українців стало трагічним. Галицька армія розвалилася, і 6 листопада 1919р. галицький генерал Мирон Тарнавський перевів своїх бійців під командування білих. Петрушевич з прибічниками дістався до Відня, де сформував уряд у вигнанні. Петлюра з Директорією знайшли притулок у Польщі, військо перетворили на партизанські загони, що діяли в тилу більшовиків. У результаті цього залишки двох українських урядів і армій опинилися в таборах своїх взаємних ворогів.

ЗУНР існувала майже рік. І весь цей час у центрі її уваги було становлення національної освіти.

Так, 6 листопада 1918р. було створено Державний секретаріат освіти і віросповідань. Його очолювали професор О.Барвінський, доктор А.Артимович, а з 17 квітня 1919р. – А.Крушельницький.

Секретаріат розглядав питання підготовки реформування освіти, забезпечення навчальних закладів кваліфікованими педагогами, поліпшення їхнього матеріального становища тощо. Він ухвалив низку законодавчих актів, зокрема закон про зрівняння шкільних учителів з державними службовцями, що значно поліпшило їхнє матеріальне забезпечення.

За розпорядженням «В справі тимчасових змін научних планів» (12.02.1919р.), передбачалося замінити обов'язкове вивчення польської та німецької мов на українську, а в середніх школах польська мова вивчалась факультативно.

За законом «Про основні уладження шкільництва на Західній Області Української Народної Республіки» (13.02.1919р.) усі школи на цій території ставали державними, державною вважалася українська мова, гарантувалося неукраїнському населенню краю право на навчання рідною мовою в школі. Було прийнято резолюцію про влаштування для вчителів курсів українознавства (15.02.1919р.).

Секретаріат освіти серйозно підходив до приватного шкільництва. Зокрема, Законом від 4 лютого 1919р. було удержавлено, приватні гімназії в Долині, Городенці, Копичинцях, Рогатині, Чорткові та Яворові, учительські семінарії в Коломиї, Тернополі і Львові.

За розпорядженням «В справі приватних шкіл» (22.02.1919р.) всі школи цього типу, які не отримали від шкільної ради дозволу на проведення навчання, закривалися.

Приватні школи могли продовжувати свою діяльність, якщо директор і вчителі були громадянами УНР і зобов'язувалися виконувати державні закони розпорядження. Відповідно до цього документа було відкрито 4 єврейські та 1 німецьку гімназію.

На території ЗУНР працювали гімназії в Бережанах, Дрогобичі, Золочеві, Самборі, Станіславі (3 гімназії і реальна школа), у Сокалі, Стрию, Тернополі; учительські семінарії – у Бережанах, Коломиї, Самборі, Сокалі, Тернополі, дві – у Станіславі. Усього діяло 20 українських гімназій, 3 реальні шкоди, 7 учительських семінарій.

Отже, протягом свого досить недовгого існування ЗУНР піклувалася про розвиток освіти, розробляючи різноманітні підходи до перспектив її розвитку, багато з яких не втратили своєї значимості і в наш час, коли Україна вдруге виборола свою незалежність.

Таким чином, за доби Української Народної Республіки українці на основі національних традицій та зарубіжного досвіду розробили національну систему освіти. Передбачалося, що національна школа буде загальнодоступною, світською, трудовою, виховною, обов’язковою для всіх дітей шкільного віку. У національній школі викладання мало здійснюватися рідною мовою, а управління мати державно-громадський характер і поєднуватися із широким розвитком шкільного самоврядування, визнавався принцип єдиної школи.

Уряди Української Народної Республіки зробили чимало для реалізації своїх планів, але внутрішні непорозуміння, експансія чужих держав не дозволили здійснити задумане.