Задача 10

Хвора Н., 26 років, скаржиться на загальну слабкість, швидку втомлюваність, постійний біль в лівій ділянці черева, частий, рідкий стілець до 15 разів на добу з домішками слизу, гною та свіжої крові, втрату маси тіла, підвищення температури тіла до 39⁰С. Із анамнезу: біля місяця потому перенесла тяжке нервове потрясіння на тлі гострого харчового отруєння. Об’єктивно: загальний стан хворої важкий, хвора астенічна, значно знижена маса тіла. Температура тіла39⁰С, шкірні покрови бліді. Живіт здутий, при пальпації визначається значна болючість в лівій половині черева за ходом ободової кишки, симптоми подразнення очеревини сумнівні.

Задача 11

Хвора Ф., 30 років, скаржиться на загальну слабкість, багаторазові (більше 10 раз на добу) водянисті випорожнення з домішками слизу та гною, тенезми, переміжний біль в лівій ділянці черева, підвищення температури тіла до 38.4⁰С. Із анамнезу: хворіє протягом 2-х діб, захворювання виникло раптово, після важкого нервового потрясіння. Об’єктивно: загальний стан хворої середньої важкості, шкірні покрови помірно бліді. Живіт помірно здутий, передня черевна стінка приймає участь в акті дихання. При пальпації визначається значна болючість в лівій половині черева за ходом ободової кишки, симптоми подразнення очеревини не визначаються.

Задача 12

Хвора К., 24 років, скаржиться на загальну слабкість, швидку втомлюваність, втрату маси тіла, постійний біль в лівій ділянці черева, частий, рідкий стілець до 15 разів на добу з домішками слизу, гною та свіжої крові, підвищення температури тіла до 39⁰С. Крім того хвору турбує постійний біль в правому підребер’ї. Із анамнезу: хворіє протягом 1 року, періодично знаходиться на стаціонарному лікуванні. Останнє загострення виникло 10 днів потому. Об’єктивно: хвора астенічна, значно знижена маса тіла. Живіт здутий, передня черевна стінка обмежено приймає участь в акті дихання. При пальпації визначається збільшена (+ 4 см), помірно болюча печінка, значна болючість в лівій половині черева за ходом ободової кишки, симптоми подразнення очеревини негативні.

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Семінар з трансфузіології

Модуль 1. Невідкладна абдомінальна хірургія та проктологія.

Змістовий модуль 2. Невідкладна абдомінальна хірургія.

Тема № 15. Семінар з трансфузіології.

КЛІНІЧНА ТРАНСФУЗІОЛОГІЯ

Загальні питання трансфузіології

1. Визначення: Трансфузіологія (від лат. transfusio – переливання, греч. logos – навчання) – розділ клінічної медицини, що вивчає процеси,які виникають при цілеспрямованій зміні складу й фізіологічних властивостей крові й позаклітинної рідини в результаті парентерального введення трансфузійних середовищ. Переливання трансфузійних середовищ проводиться згідно з інструкцією «Переливання компонентів та препаратів крові», затвердженою наказом МОЗ України від 05.07.1999р. № 164.

2. Основний принцип гемотрансфузійної терапії:

- замісна компонентна терапія при крововтраті, шоку, клітинних і білководефіцитних станах (анемії, лейкопенії, тромбоцитопенії, гіпопротеїнемії).

3. Завдання трансфузійної терапії:

• підтримка обсягу циркулюючої крові;

• забезпечення транспорту кисню /вуглекислого газу;

• корекція геморагічних станів і порушень згортання крові;

• корекція имунодефіцитних станів.

4. Трансфузійні середовища:

- компоненти крові;

- препарати крові ;

- кровозамінники.

5. Характерологічні особливості гемотрансфузійної терапії:

А) Переливання компонентів і препаратів крові сучасною медициною розглядається як операція трансплантації тканини від донора до реципієнта, при якій необхідною умовою є імунологічна сумісність й інфекційна безпека середовищ, що переливають;

Б) Трансфузія не може вважатися безпечною для хворого – у ряді випадків вона загрожує серйозним ризиком, внаслідок чого при її призначенні лікар повинен бути впевненим у необхідності трансфузії й повинен зважити співвідношення очікуваного лікувального ефекту й перспективного ризику ;

В) Для хворого головні небезпеки гемотрансфузії – перендача інфекційних і вірусних захворювань (гепатити, СНІД, цитомегаловірус, сифіліс, малярія й ін.), негемолітичні реакції (алоімунізація, рефрактерність), імуносупресія й порушення імунного статусу, післятрансфузійні реакції й ускладнення.

Г) Складність і небезпека гемотрансфузії, що є втручанням у внутрішнє середовище організму, його гомеостаз й імунну систему, обмежують показання до переливання алогенних компонентів крові й розширюють застосування кровозберігаючих технологій, аутогемотрансфузій, альтернативних методів терапії;