10.3.Облік виробничих витрат Собівартість: поняття, види, склад витрат, які включаються до собівартості

Здійснення будь-якої діяльності обумовлює виникнення витрат. Головним етапом діяльності виробничого підприємства є процес виробництва. Його технологічні особливості в основному визначають організаційну побудову підприємства, а обсяги – параметри, як процесу постачання, так і процесу реалізації.

У бухгалтерському обліку процес виробництва продукції (робіт, послуг) розглядається з двох точок зору:

• з одного боку, це процес виготовлення продукції, виконання робіт (послуг);

• з іншого боку – процес споживання уречевленої і живої праці, тобто витрати матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Саме обсяг і вартість спожитих ресурсів і визначають один з найважливіших показників діяльності виробничих підприємств – собівартість. Вона являє собою виражені в грошовій формі витрати на виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг.

Собівартість може бути прогнозованою (плановою, розрахунковою, нормативною) і фактичною. Перша являє собою економічно обґрунтовану величину витрат, необхідних у планованому періоді для виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг) і усього випуску в цілому. Її розрахунок дозволяє визначити потреби підприємства в ресурсах, відпускні ціни, очікуваний прибуток, ефективність виробництва та окремих організаційно-технічних заходів.

Фактична собівартість – це величина реально здійснених витрат. Вона використовується для оцінки діяльності всього підприємства та окремих структурних підрозділів.

Розрізняють два види собівартості як планової, так і фактичної:

1. Виробнича собівартість. У неї включені:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати, що розподіляються.

2. Собівартість реалізованої продукції, що складається з:

• виробничої собівартості;

• суми нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

• наднормативних виробничих витрат;

Метою бухгалтерського обліку виробництва є одержання своєчасної і достовірної інформації про обсяг виробництва, величину витрат, зв'язаних з ним, визначення фактичної виробничої собівартості всієї продукції та окремих її видів, а також забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Склад витрат на виробництво регламентовано П(С)БО 16 «Витрати», затвердженим наказом МФУ від 31.12.1999 №318 зі змінами, затвердженими наказом МФУ від 14.06.2000 р. № 131. Відповідно до нього:

• витрати визнаються витратами визначеного періоду одночасно з визнанням доходів, для одержання яких вони здійснені;

• витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань за умови, що вони можуть бути вірогідно оцінені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом декількох звітних періодів, то витрати підлягають систематичному розподілу між відповідними періодами.

Не визнаються витратами:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами, тощо;

• попередня оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення отриманих позик;

• зменшення власного капіталу;

• витрати, що не відповідають ознакам, установленим П(С)БО 16 «Витрати».

Для більш чіткого розуміння витрат, планування й обліку необхідне їхнє групування за рядом ознак. Найважливішими з ознак є:

1. За місцем виникнення:

1.1. по підприємству в цілому;

1.2. по структурним підрозділам (цехам, ділянкам і т.ін.).

2. За видами діяльності:

2.1. безпосередньо виробничі;

2.2. загальновиробничі;

2.3. адміністративні;

2.4. витрати на збут.

3. За доцільністю здійснення:

3.1. продуктивні;

3.2. непродуктивні.

4. За звітними періодами:

4.1. поточні, тобто постійно виникаючі;

4.2. одноразові, здійснювані періодично і спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого періоду.

5. Відносно обсягу виробництва:

5.1. умовно-змінні, тобто безпосередньо зв'язані з технологічним процесом виробництва, що змінюються прямопропорційно або майже прямопропорційно обсягу виробництва;

5.2. умовно-постійні, тобто витрати, зв'язані з обслуговуванням виробництва і управлінням, що не змінюються зі зміною обсягів виробництва.

6. За способом віднесення на собівартість конкретних видів продукції (робіт, послуг):

6.1. прямі, пов'язані з виробництвом конкретних видів продукції, які можна віднести на їхню собівартість на підставі первинних документів;

6.2. непрямі (загальні), пов'язані з виготовленням декількох видів продукції, організацією виробництва, управлінням структурними підрозділами, які включаються в виробничу собівартість пропорційно заздалегідь установленим показникам (критеріям).

7. За економічними елементами:

7.1. матеріальні витрати;

7.2. витрати на оплату праці;

7.3. відрахування на соціальні заходи;

7.4. амортизація;

7.5. інші витрати.

Крім вище перерахованих ознак витрати на виробництво групуються за статтями калькуляції, необхідними для здійснення, контролю та аналізу собівартості одиниці продукції. Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» перелік і склад статей калькуляції кожне підприємство встановлює самостійно.

Правильна постановка обліку витрат передбачає дотримання таких принципів:

• погодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання собівартості продукції;

• включення в собівартість продукції конкретного звітного періоду тільки тих витрат, що відносяться до здійснення виробництва в даному періоді;

• збільшення частки прямих витрат.

У залежності від характеру і призначення виконуваних функцій виділяють:

• основне виробництво, призначене для виготовлення основної продукції, заради якої і створене дане підприємство;

• допоміжне виробництво, призначене для обслуговування основного виробництва.