Облік витрат на збут
У процесі реалізації готової продукції виникають специфічні витрати, що називаються витратами на збут. Вони виникають у підприємств виробників готової продукції і використовуються при визначенні результатів діяльності.
До складу витрат на збут входять:
витрати на тару й упакування продукції на складах (якщо упакування здійснюється після здачі продукції на склад);
витрати по доставці продукції на станцію відправлення, навантаження у вагони, чи автомобілі, інші транспортні засоби (якщо за умовами договору їх сплачує постачальник);
витрати на маркетинг і рекламу;
витрати на оплату праці і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту;
витрати на амортизацію, ремонт і утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, які використовуються для забезпечення збуту продукції (робіт, послуг).
Не включаються до складу витрат на збут ті, які за умовами договорів відшкодовуються покупцями.
Облік витрат на збут ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут». Він відноситься до рахунків господарських процесів, активний. По дебету рахунку протягом звітного періоду накопичуються перераховані вище витрати, а по кредиту відображається їхнє списання наприкінці звітного періоду на рахунок 79 «Фінансові результати» субрахунок 1 “Результат основної діяльності”.
Сальдо рахунок 93 «Витрати на збут» не має, тому що закривається у кінці кожного періоду.
На великих підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, аналітичний облік витрат на збут може вестися за видами продукції.
Бухгалтерські записи з обліку витрат на збут
Документ |
Зміст запису |
Кореспонденція рахунків |
|
Дебет |
Кредит |
||
1 |
2 |
3 |
4 |
Накладні |
1. Відпущено пакувальні матеріали, тара на упакування готової продукції |
93 |
204 |
Рахунки тран-спортних організацій |
2. Нараховано автотранспортним організаціям за транспортування готової продукції (без ПДВ). |
93 |
685 |
Виписки банка |
3. Оплачено різним організаціям за рекламу продукції і послуги з маркетингу |
93 |
31 |
Авансовий звіт |
4. Сплачено експедитором з підзвітної суми за вантажно-розвантажувальні роботи готової продукції |
93 |
372 |
Розрахунок бухгалтерії |
5. Наприкінці місяця (року) списані витрати на збут продукції |
791 |
93 |
Реалізація: сутність, визначення моменту, формування продажних цін
Завершальною стадією кругообігу засобів виробничих підприємств є реалізація продукції (робіт, послуг). Її здійснення забезпечує безперебійність господарської діяльності.
Реалізація являє собою сукупність операцій по доведенню продукції до її споживачів відповідно до укладених договорів, угод, контрактів. Вона характеризується обсягом реалізації як у натуральних, так і у вартісних показниках за видами продукції й у цілому по підприємству. За натуральними показниками реалізації окремих видів продукції оцінюють обґрунтованість обсягів їхнього виробництва.
Реалізація продукції забезпечує:
1/ відшкодування витрат підприємства на її виробництво;
2/ одержання виробником визначеного прибутку;
3/ одержання від покупців, включених у відпускні ціни продукції, податків, що підлягають перерахуванню в бюджет (акцизного збору і ПДВ).
Для забезпечення правильності відображення в обліку операцій з реалізації продукції (робіт, послуг) істотне значення має встановлення моменту реалізації. При цьому варто враховувати два фактори.
По-перше, варто виходити з того, що одні і ті ж цінності не можуть відображатись в складі майна двох підприємств в одній і тій же формі одночасно. Право власності переходить від постачальника до покупця в момент відпуску (відвантаження) продукції, що відповідає чинному законодавству. Виходячи з цього, сторони договору відображають в обліку різні об'єкти:
постачальник – дебіторську заборгованість за реалізовану продукцію;
покупець – відправлену йому готову продукцію.
Це відповідає визначенню моменту реалізації за методом нарахування, застосовуваному в Україні і світовій практиці.
По-друге, оборот з реалізації є об'єктом для нарахування податкових зобов’язань (крім операцій, звільнених від ПДВ). Тому момент реалізації необхідно визначати відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» зі змінами і доповненнями. Ним установлено, що для цілей оподатковування моментом реалізації є:
дата зарахування коштів покупця (замовника) на банківський рахунок постачальника (підрядчика) в оплату за продукцію (роботи, послуги), що підлягають реалізації;
дата оприбуткування наявних коштів у касі постачальника (підрядчика), а при їх відсутності дата інкасації виторгу (при реалізації за готівку);
дата відпуску (відвантаження) продукції покупцям, а для виконаних робіт, послуг – дата оформлення документів, що підтверджують факт їхнього приймання замовником.
Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) в бухгалтерському обліку відображається відповідно п.8 П(С)БО 15 “Доход”, а це насамперед тільки відпуск. Попередня оплата, отримання авансів доходом в бухгалтерському обліку не вважається, а в податковому обліку такі платежі покупців (замовників) визнаються доходами.
Для здійснення реалізації продукції (робіт, послуг) необхідно визначити продажні ціни. Саме від цього деякою мірою залежить можливість:
реалізувати продукцію;
відшкодувати витрати;
отримати прибуток;
сплатити податки бюджету.
У світовій практиці існують різні підходи до формування продажних цін:
1. Основою ціни є фактична собівартість виробництва. Цей варіант найбільш надійний з погляду відшкодування витрат, але не враховує стан ринку, конкуренцію і т.ін.
2. Виходячи з цін основних конкурентів підприємства, визначають припустимі верхні і нижні межі продажних цін. У цьому випадку враховується стан ринку і конкуренція, але не завжди можливе відшкодування витрат.
3. Підприємство встановлює ціни, найбільш вигідні покупцям. Такий варіант найбільш ефективний при просуванні на ринок нової продукції.
На практиці доцільно використовувати комбінований підхід до формування цін. В даний час підприємства мають право самостійно формувати продажні ціни. При цьому всі підприємства повинні керуватися постановою Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.98 «Про удосконалення порядку формування цін». Підприємства-монополісти, крім того, повинні враховувати положення антимонопольного законодавства.
Продажна ціна продукції (робіт, послуг) повинна містити в собі такі елементи:
витрати на виробництво;
прибуток виробника;
податки і деякі інші елементи.
В зв’язку з тим продажні ціни встановлюються до виявлення повної фактичної собівартості, то витрати на виробництво включаються в них у плановому чи нормативному розмірі. Сума прибутку включається в розмірі, що забезпечує функціонування підприємства, виходячи зі співвідношення пропозиції та попиту на продукцію. Розмір податків визначений відповідними нормативними документами (Законом про ПДВ і т.ін.).
Розглянемо порядок формування продажної ціни на одиницю продукції «А» на умовному прикладі. Допустимо:
1. Витрати на виробництво (планова собівартість) одиниці продукції «А» |
16-70 |
2. Прибуток підприємства |
4-30 |
3. РАЗОМ (ціна виробника) |
21-00 |
4. Акцизний збір (АС) |
30% |
5. ПДВ |
20% |
Насамперед, визначимо відпускну ціну підприємства з акцизним збором. Акцизний збір включається в ціну на продукцію до податку на додану вартість. За діючою методикою відпускна ціна з акцизним збором визначається за формулою:
Потім визначаємо суму ПДВ на вироб «А» при його продажу. Вона складе:
Отже, продажна ціна одного виробу «А» дорівнює:
30 грн. + 6 грн. = 36 грн.