Партійна характеристика опозиції у державах Західної Европи35

Номер за пор.	Країна	Виборчий цикл			Виборчий цикл			Виборчий цикл
		136	2	3	1	2	3	1	2	3
1	Австрія	31,7 % (1995)	3	21,8	38,0 (1999)	3	26,9	47,4 (2002)	3	36,9
2	Бельгія	48,4 (1992)	8	11,9	33,2 (1995)	6	10,2	37,0 (1999)	5	14,1
3	Греція	43,0 (1993)	4	37,0	46,0 (1996)	5	36,0	48,0 (2000)	4	42,0
4	Данія	61,0 (1996)	7	23,0	61,0 (1998)	8	23,0	60,0 (2001)	6	23,0
5	Ірландія	51,0 (1994)	4	41,0	51,0 (1997)	6	33,0	46,0 (2002)	5	19,0
6	Іспанія	55,0 (1993)	10	40,0	55,0 (1996)	10	40,0	48,0 (2000)	9	36,0
7	Італія	49,0 (1998)	7	20,0	49,0 (2000)	7	20,0	44,0 (2001)	7	22,0
8	Нідерланди	38,7 (1994)	9	22,2	35,0 (1998)	8	18,3	38,9 (2002)	7	15,1
9	Німеччина	43,0 (1994)	3	42,0	43,0 (1998)	4	33,0	49,0 (2002)	4	32,0
10	Норвегія	75,0 (1997)	5	39,0	61,0 (2000)	7	15,0	62,0 (2001)	5	26,0
11	Португалія	51,0 (1995)	3	38,0	49,0 (1999)	4	35,0	48,0 (2002)	3	42,0
12	Сполучене Королівство	48,4 (1992)	6	34,4	36,42 (1997)	7	31,8	(2001)	7	32,7
13	Фінляндія	46,0 (1994)	6	24,0	27,0 (1995)	5	22,0	30,0 (1999)	4	24,0
14	Франція	20,2 (1995)	5	9,0	48,0 (1997)	5	23,0	33,0 (2002)	6	24,0
15	Швейцарія	26,0 (1991)	8	7,0	19,0 (1995)	8	5,0	13,0 (1999)	8	5,0
16	Швеція	54,0 (1996)	6	23,0	62,0 (1998)	6	23,0	59,0 (2002)	6	16,0

Третю групу становлять парламенти, де традиційною є ситуація формування урядів меншості. Похідним наслідком є протилежна другій групі ситуація, коли уряду протистоїть у парламенті вже більшість неурядових партій. Така ситуація характерна для Данії, Норвегії та Швеції. Уряди меншості при прийнятті рішень та проведенні їх у життя змушені постійно враховувати пропозиції неурядових партій, щоб мати потрібну підтримку у парламенті. Внаслідок цього для парламентів країн з урядами меншості властивою стає система співпраці уряду і партій, формально віднесених до опозиції. Такий характер взаємодії має своєю межею рішення про неможливість подальшої співпраці, що автоматично може призвести до падіння уряду. Важливою причиною виникнення та функціонування урядів такого типу є поділена ідеологічно опозиція. Як видно з табл. 28, опозиція у державах, де досить часто утворюються уряди меншості, представлена багатьма політичними партіями, і досить часто вона достатньо фрагментаризована.

Специфічна ситуація існує у Швейцарії. Її особливість полягає у тому, що всі головні партії входять до складу уряду, внаслідок чого у цій країні фактично немає опозиції у парламенті. Здебільшого партії, які формують уряд, контролюють у парламенті абсолютну більшість місць з 246 в обох палатах ( див.табл. 21). Це дало підставу А.Хуберу стверджувати, що у Швейцарії немає парламентської опозиції у традиційному розумінні цього терміна [82, 186]. Справді, термін дії уряду та парламенту стабільний і чітко фіксований, Конституція не передбачає існування інституту вотуму недовіри або довіри. Внаслідок того, що партійна дисципліна щодо парламентарів досить слабка, чому сприяє існуюча у країні виборча система, критичну позицію щодо уряду можуть займати не лише представники формально опозиційних політичних сил, а й депутати – представники урядових політичних партій. Цьому сприяє певною мірою зазначена норма стабільної діяльності уряду протягом чотирьох років, коли уряд не турбується про рівень власної підтримки у парламенті. У Швейцарії немає інституційно оформленої опозиції у стінах парламенту. Вона має ситуативний характер і залежить від конкретних ситуацій, які виникають з приводу внутрішньополітичних або зовнішніх подій, або у контексті розгляду пропозицій уряду.

Використовуючи аналіз функцій, які виконують парламенти, М.Мезей запропонував власну типологію парламентів. За базові критерії він взяв правову та реальну здатність парламентів контролювати/обмежувати владу уряду. На підставі застосування такого критерію він виділив три типи парламентів: “сильні”, які здатні суттєво модифіковувати та відкидати пропозиції уряду, визначати і проводити власну політичну лінію; “середні”, які мають змогу лише модифікувати урядові програми і політичні лінії та “слабкі”, які перебувають у повній залежності від уряду. На думку М.Мезея, демократичним країнам Західної Європи властиві лише “сильні” та “середні” парламенти [83, 166-167].

Другий критерій, який дослідник використовував для класифікації парламентів, полягає у вимірюванні рівня суспільної підтримки національних парламентів. На підставі цього критерію він виділив п’ять типологічних груп: чутливі, маргінальні, активні, реактивні та мінімальні парламенти. Парламенти Австрії, Бельгії, Данії, Ірландії, Нідерландів, Норвегії, Сполученого Королівства, Фінляндії, Франції, ФРН, Швеції та Швейцарії він вважає “реактивними”, що у певних межах мають змогу обмежити владу уряду, які постійно перебувають під загрозою дострокового розпуску й одночасно мають відчутну підтримку суспільства. Щодо парламентів Норвегії та Швейцарії зробимо певне уточнення – ці парламенти не можуть бути достроково розпущені урядом.³⁷ Парламент Італії автор вважає “чутливим”, тому що він має змогу модифікувати урядову політику, постійно перебуває під загрозою дострокового припинення повноважень і не користується суспільним визнанням [86, 167-169].

Отже, парламенти усіх без винятку європейських країн як представницькі інститути своїм складом відображають політичні преференції громадян власних держав і, одночасно, своєю діяльністю постійно орієнтуються на домінуючі інтереси виборців. Громадяни через посередництво депутатів беруть участь в управлінні державою, формуючи визначальний елемент конструкції представницької демократії.

Серед багатьох внутрішніх структурних підрозділів парламенту вирішальна роль в організації парламентської діяльності належить парламентським комісіям.

Парламенти як інститути, які повинні творити закони й неухильно дотримуватись їх, постійно розвиваються і змінюються. У своїй діяльності парламенти виконують поряд із законодавчою функцією функції формування виконавчої влади та контрольну.

Сьогодні парламенти є визначальним елементом політичної конструкції, забезпечуючи стабільність функціонування демократичної політичної системи. Поступово парламенти перетворюються у головну арену політичного життя кожної країни у міжвиборчий період.