Урядова стабільність

Визначальним показником діяльності уряду є оцінка його стабільності. У політичній науці поняття політична стабільність застосовують до багатьох базових інститутів: режим, уряд, партійна система та політична партія як самостійний елемент, суспільство. Всі зазначені інститути пов’язані між собою і при виділенні одного з них як самодостатнього інші можна розглядати як залежні від стабільності в обраному інституті, і як чинники, які різною мірою здатні впливати на стабільність виділеного нами інституту. Прийнято вважати, що стабільність уряду є позитивною характеристикою діяльності уряду, тому що свідчить про наявність часу, який він може використати для реалізації урядової програми, що імпліцитно трактується майже синонімом його ефективної діяльності. Дж. Сарторі наголошував на тому, що таке твердження не завжди може бути коректним [68, 106-109]. Оскільки його зауваження стосуються не європейських країн, тому надалі будемо виходити з позиції, що існування стабільного уряду в європейських країнах створює сприятливі умови для урядів успішно/ефективно виконувати власні функції. Ми вважаємо, що до головних індикаторів ефективної діяльності уряду може належати: сприяння реалізації на практиці прав і свобод громадян, забезпечення внутрішньої безпеки, запобігання виникненню внутрішніх конфліктів і війн, забезпечення зростання рівня життя власних громадян, завдячуючи економічному розвиткові країни, низький рівень безробіття та інфляції, дотримання усіма громадянами та суспільними інститутами норм права, надання потрібних послуг у потрібному місці у потрібний час, схвальне ставлення громадської думки, яка, з одного боку, є результатом дії перелічених чинників, з іншого – має багато внутрішніх, власних детермінант та багато інших.

Оцінка уряду як стабільного передбачатиме врахування низки показників. По-перше, це повинна бути діяльність уряду під керівництвом того самого прем’єр-міністра; по-друге, збереження того партійного складу уряду, який отримав підтримку у парламенті; по-третє, це збереження первинного персонального складу членів уряду. Стабільність уряду буде також вимірюватися тривалістю його дії, починаючи від формального призначення/затвердження главою держави, або отримання підтримки у парламенті там, де ця процедура є необхідною, і до моменту відставки. У випадку відставки не має значення, що було причиною – закінчення терміну повноважень, визначених конституцією, чи дострокова відставка. Головними індикаторами, які свідчать про зміни в уряді, мають слугувати: чергові/позачергові вибори; добровільний вихід зі складу уряду; втрата довіри парламенту урядом, як внаслідок голосування довіри так і не довіри; рішення глави держави про відставку уряду/прем’єр-міністра, або члена уряду. На підставі цих індикаторів ми обчислили загальну кількість змін у складі урядів європейських країн за період 1960-2004 рр.⁴² (результати подано в табл.33). Внаслідок зіставлення загальної кількості змін із терміном нашого аналізу – 44 роки отримуємо показник середньої тривалості роботи уряду протягом 1960-2004 рр. у роках. Такий показник не може мати універсального характеру, оскільки країни відрізняються між собою за терміном роботи парламенту. З цією метою ми зіставили цей показник із терміном парламентської каденції й отримали показник урядової стабільності. Ми свідомі, що цей показник не є коректним аналогом індексу урядової стабільності, який засвідчує, яку частину від максимально можливого часу – термін каденції парламенту згідно з конституцією, працював уряд (вважається, що максимально можливий час – це період від виборів до виборів = 100 %). Проте він дає змогу побачити загальну тенденцію та характер стабільності щодо кожної європейської країни. Зрештою, на підставі табл. 30 ми виділили домінуючий тип уряду щодо кожної країни, що допоможе нам розглянути зв’язок між типом уряду та рівнем стабільності.

Таблиця 33