Місце політичних партій у політичних системах країн Західної Європи Особливості інституту політичних партій в європейських країнах

Серед головних політичних інститутів партії належать до найвагоміших. Конституція Іспанії фактично дає визначення політичної партії у статті 6: “...політичні партії відповідно до принципу політичного плюралізму конкурують у процесі формування та висловлення волі народу, виступають головним інструментом участі у політичному житті. Їх створення та діяльність є вільними у межах Конституції та закону.”[1, 372] Головні індикатори, які виокремлюють політичні партії від інших політичних та суспільних інститутів, – наявність організації, боротьба за владу та ідеологічний характер [2, 232-233].

Сучасні політичні партії зародилися і набули своїх базових характеристик передусім у державах Західної Європи. Європейські політичні партії за основними характеристиками є не лише головними акторами політичної сцени власних країн, а й зразковими моделями для інших країн. Тобто, причини утворення, еволюція, головні характеристики структури, суспільні функції трактують у літературі як взірець, за яким постійно звіряють партійний розвиток багатьох неєвропейських держав. Досвід діяльності політичних партій європейських країн допоміг сформулювати висновок про те, що політичні партії є результатом і показником демократичного розвитку суспільства. Відповідно політичні партії є іманентним інститутом демократичного режиму.

Конституції європейських країн визначають головні засади політичного плюралізму, що виявляється у свободі громадян створювати/об’єднуватися в асоціативні утворення, в тім числі політичні партії. Зокрема, в Конституції Бельгії передбачено, що: “Користування правами та свободами, визнаними за бельгійцями, повинно бути забезпечене без дискрімінації. З цією метою закон і декрет особливо гарантують права та свободи ідеологічних, філософських меншин” [3, 110]. Право на утворення політичних партій трактується у широкому контексті статті 26 : “Бельгійці мають право на об’єднання; це право не може бути піддано будь-якому упереджувальному заходу” [4, 112]. Щодо об’єднань, до яких належать і політичні партії, переважно визначаються обмеження загального характеру щодо змісту, мети та їхньої діяльності, які не повинні суперечити законодавству і не повинні бути спрямовані проти конституційного ладу або проти взаєморозуміння народів. Основний закон ФРН чітко визначає обмежувальні вимоги у статті 21: “Партії, які за своїми цілями або діями своїх прихильників прагнуть нанести шкоду основам вільного демократичного ладу, або ліквідувати його, поставити під загрозу існування Федеративної Республіки Німеччини, антиконституційні. Питання про антиконституційність партії вирішує Федеральний конституційний суд” [5, 188]. Конституція Греції висуває додаткове обмеження – такі організації не можуть бути спрямовані на отримання прибутку [6, 248]. Конституція Французької республіки висуває вимоги щодо необхідності обов’язкового дотримування ними у своїй діяльності засад національного суверенітету та демократії [7, 666]. Вимоги щодо демократичного характеру політичних партій сформульовані також у конституціях багатьох європейських держав. Найретельніше вимоги держави щодо політичних партій зафіксовано у Конституції Португальської Республіки (статті 51), де передбачено : “Свобода об’єднань охоплює право на створення і участь в об’єднаннях і політичних партіях та демократичне суперництво при формуванні народної волі й організації політичної влади. Жодна людина не може бути одночасно членом більш ніж однієї партії або бути позбавлена будь-якого права на членство або вихід з партії, які створені законним шляхом. Політичні партії не можуть без шкоди для їх філософських або ідеологічних програмних засад використовувати у своїх назвах слова та вирази, які мають пряме відношення до будь-якої релігії або церкви, а також емблеми, подібні до національних та релігійних символів”[8, 534]. Ліквідація політичної партії, так само як і будь-якого іншого суспільного об’єднання, може бути визнана лише на підставі рішення суду.

В.Мюлер зазначив, що саме політичні партії сприяють забезпеченню виборчого процесу у державі та функціонуванню парламенту й уряду. Без партій зазначені інститути не зможуть виконувати свої функції у демократичному суспільстві [9, 312]. Згідно з законом про політичні партії Фінляндії від 10 січня 1969 р. політична партія, від якої не обрали жодного кандидата на останніх або передостанніх парламентських виборах, може бути викреслена з реєстру політичних партій країни, що рівнозначно припиненню її діяльності. Відповідно до німецького закону про політичні партії від 24 липня 1969 р. політична партія може втратити правовий статус тоді, коли вона протягом шести років не буде брати участі у парламентських і земельних виборах, формуючи власний партійний список.

Демократичний режим передбачає регулярність виборів. Відповідно політичні партії у своїй діяльності повинні постійно дбати про зв’язок зі своїми потенційними виборцями. За допомогою партій більшість громадян отримує змогу брати участь у політичній діяльності та забезпечувати відповідальну політичну роботу представників, обраних цими громадянами. Політичним партіям властиве прагнення висловлювати інтереси окремих суспільних груп або широких мас виборців не лише безпосередньо перед виборами, а й протягом міжвиборчого періоду. Активізацію та інтеграцію суспільних груп з боку політичних партій досягають завдяки різноплановим заходам, які спрямовані на висловлення позицій та інтересів конкретних суспільних груп, що водночас сприяє формуванню позицій цих самих груп із конкретних політичних питань. На думку Ж.Блондела, виборці підтримують політичні партії внаслідок таких мотивів : 1) емоційного ставлення до діяльності конкретної партії. Оцінка програми та конкретної діяльності політичних партій зумовлює позитивне або негативне ставлення до самої партії; 2) виборці сприймають партію як певну групу людей, до яких так само виробляється певне ставлення. У другому підході увагу приділяють персональному складу партійної організації [10, 56-57].

Багато держав запровадили спеціальне законодавство, яке спрямоване лише на регулювання діяльності політичних партій ( Австрія – 1975; Іспанія – 1978; Німеччина – 1969; Фінляндія – 1969). До ключових питань законодавчого регулювання партійної діяльності належать умови утворення, державної реєстрації та діяльності, участі у виборах, припинення діяльності. Основну частину цього законодавства становлять нормативні акти, які регламентують фінансовий бік діяльності політичних партій.

У європейських державах на відміну від США існує усталене розуміння партійного членства, яке головно пов’язане зі сплатою членських внесків. Тобто, здебільшого членом партії у державах Західної Європи вважається той громадянин, який сплатив зазначену суму партійних внесків. Якщо громадянин не сплатив за поточний рік членські внески, то надалі вже не може бути членом цієї політичної партії. Внески членів партії є вагомою статтею доходів більшості європейських партій. Згідно з даними К.Х.Нассмахера структура доходів політичних партій складається з таких статей: членські внески, державне фінансування, пожертви від приватних фізичних осіб, “партійного податку” з партфункціонерів тощо.

Таблиця 47