Оцінювання виборчих систем
Оцінка виборчої системи є оцінкою політичних наслідків, які отримує суспільство, внаслідок застосування конкретної виборчої системи. Сама оцінка є складним процесом, оскільки, з одного боку, визначення наслідків застосування тієї або іншої системи не є однозначним з погляду головних політичних акторів. В цьому випадку йдеться не лише про відмінні оцінки партією/ями, які пройшли до парламенту і тими, що не пройшли. Навіть у демократичних країнах Західної Європи досить часто натрапляємо на дебати щодо оцінки виборчої системи та корекції виборчого законодавства, в тім числі і змінами виборчих систем, коли в основу покладено аргументацію – недосконалості діючої виборчої системи, вини виборчої системи в тих, чи інших політичних наслідках. Показовою є зміна виборчої системи з пропорційної на змішану в Італії у 1993 р. і повернення у 2005 р. до пропорційної виборчої системи, коли почергово позитивні та негативні оцінки надавали тим самим виборчим системам. Варто зазначити, що оцінка виборчої системи передбачає врахування багатьох змінних, які можуть по- різному впливати на саму оцінку навіть під час двох підряд виборів, які відбуваються за незмінним виборчим законом. Виборчі системи важко розглядати як незалежний феномен, вони здебільшого є частиною складного комплексу політичної системи, внаслідок чого постійно зазнають впливів від інших компонентів, як і самі постійно різновекторно впливають. Серед базових оцінок виборчих систем домінують оцінки щодо забезпечення представництва та щодо рівня пропорційності/диспропорційності. В першому випадку оцінка представництва передбачає аналіз результатів виборів з погляду відповідності депутатського корпусу основним, наявним у суспільстві соціальним і соціополітичним поділам. Йдеться про представлення у парламенті основних, існуючих у країні соціально-економічних, етномовних, конфесійних, регіональних, гендерних та інших груп. Оцінка рівня пропорційності вужча. Вона стосується аналізу відповідності частки голосів, які отримала політична партія/ виборчий блок, частці мандатів, якими вони володіють у парламенті. Досвід проведення виборчих кампаній свідчить, що навіть за умов застосування пропорційної виборчої системи в межах однієї країни співідношення частки голосів і частки мандатів буде відрізнятися стосовно кожної партії, яка пройшла до парламенту. Найвищий рівень пропорційності теоретично повинен дорівнювати 100% – чим меншим буде співвідношення частки голосів і частки мандатів, тим нижчим буде рівень пропорційності. Більшість дослідників виборчих систем погоджуються, що усі без винятку виборчі системи призводять до деформації результатів виборів. Деформація виявлятиметься у тому, що окремі політичні партії матимуть краще представництво (так зване явище надпрезентації), тобто будуть мати більшу частку мандатів, ніж належна їм частка голосів, а інші, навпаки, матимуть менше представництво (так зване явище підпрезентації).
Існує декілька методик обчислення пропорційності результатів виборів за допомогою індексів. Індекс пропорційності запропонував Гюнтер (R.Gunter).48 Для оцінки рівня пропорційності також використовують індекс диспропорційності виборів Галлахера, або indeks L-S (least squares metod – метод найменших квадратів), який обчислюють за формулою [55, 46]
де І – означення індексу; p g– відсоток голосів, які отримала партія на виборах; pm – відсоток мандатів, які отримала партія відповідно до свого виборчого результату; n – кількість партій/виборчих блоків, які пройшли до парламенту.
Таблиця 40
Основні характеристики виборчих систем
Номер за пор. |
Назва країни |
Тип виборчої системи |
Участь громадян у виборах |
Індекс диспро- порції Галлахе-ра49 |
Індекс ефективної кількості політичних партій |
1 |
Австрія |
Пропорційна |
78,48(2006) |
1,08 |
3,02 |
2 |
Бельгія |
Пропорційна |
94,7(2003) |
5,06 |
8,84 |
3 |
Греція |
Пропорційна |
75,6(2004) |
7,23 |
2,67 |
4 |
Данія |
Пропорційна |
84,4(2005) |
0,81 |
4,68 |
5 |
Іспанія |
Пропорційна |
77,21(2004) |
5,14 |
3,05 |
6 |
Нідерланди |
Пропорційна |
80,0(2006) |
1,0 |
5,01 |
7 |
Норвегія |
Пропорційна |
77,1(2005) |
3,02 |
6,21 |
8 |
Португалія |
Пропорційна |
61,53(2006) |
5,34 |
3,15 |
9 |
Фінляндія |
Пропорційна |
66,6(2003) |
3,04 |
5,65 |
10 |
Швеція |
Пропорційна |
81,99(2006) |
1,12 |
4,51 |
|
Разом |
|
77,76 |
3,28 |
4,68 |
|
Ірландія |
Єдиного перехідного голосу |
62,57(2002) |
6,48 |
4,13 |
|
Швейцарія |
Панашаж |
45,2(2003) |
2,24 |
5,47 |
|
Сполучене Королівст-во |
Відносної більшості |
61,3(2005) |
17,69 |
3,34 |
|
Франція |
Двотурова більшості |
64,4/60,4(2002) |
22,90 |
5,04 |
|
Німеччина |
Змішана |
77,7(2005) |
3,83 |
3,88 |
|
Італія50 |
Змішана |
81,3 (2001) |
7,03 |
6,35 |
|
Україна |
Пропорційна |
67,13 (2006) |
8,51 |
6,7 |
Як бачимо, найбільший показник диспропорційності властивий системі відносної більшості Сполученого Королівства та двотуровій системі більшості у Франції, середній показник для цих двох країн становитиме – 20,3, що суттєво перевищує середній показник країн із пропорційною виборчою системою. Відповідно країни з пропорційною виборчою системою мають значно менший рівень диспропорційності. Серед країн з пропорційною виборчою системою виняток становить Греція, де показник диспропорційності досить високий. На наш погляд, ситуацію в цій країні треба розглядати як окремий випадок. Це пов’язано з особливостями виборчої системи цієї країни. Парламент Греції складається з 300 депутатів, з них 288 обирають згідно з пропорційною виборчою системою, коли на першому етапі мандати поділені в 56 округах згідно з методом Hagenbacha -Bischoffa, на другому етапі мандати поділяються в 13 великих округах ( відповідають основним регіонам) згідно з методом Hare). В поділі 288 мандатів беруть участь партії, які отримали 3 % голосів ( щодо коаліції з двох партій визначено виборчий поріг – 5%, для коаліції з трьох і більше партій – 6 %) та виставили своїх кандидатів в ¾ виборчих округів. В поділі решти 12 мандатів беруть участь партії, які отримали під час виборів результат понад 17 % голосів на рівні країни.
Рівень пропорційності залежить від розміру виборчого округу. Переважно кордони округів визначають на підставі діючих адміністративних підрозділів/одиниць, враховуючи кількість виборців, щоб кожен округ мав приблизно однакову кількість виборців. Максимальний розмір багатомандатного виборчого округу становить територія цілої держави. Такий єдиний багатомандатний округ у межах кордонів країни існує у Нідерландах, від нього обирають 150 депутатів парламенту. Якщо розмір округу буде невеликим, тобто від округу обиратимуть не багато депутатів, то цілком ймовірно, що результати виборів будуть недостатньо пропорційними. Досвід виборів у країнах Західної Європи допоміг сформулювати висновок, що рівень пропорційності представництва зростає відповідно до збільшення розмірів виборчого округу. У країнах, де використовують великі виборчі округи, – Австрії, Нідерландах, Німеччині та Швеції – показник пропорційності вищий, ніж у Іспанії, де використовують малі виборчі округи (див. табл. 37). Цей висновок підтверджено в дослідженні Д.М.Фареллі, який вивчав залежність між розміром виборчого округу та формулою трансформації голосів у мандати і рівнем пропорційності на підставі аналізу ситуації у п’ятдесяти країнах світу ( див. табл.41).
Таблиця 41