Партійні системи держав Західної Європи

Реальне політичне життя доводить, що формальна кількість зареєстрованих політичних партій не завжди коректно відображає партійну систему країни. Ця некоректність полягає в тому, що вплив на політичний процес чинять не всі зареєстровані партії, а лише обмежена їх кількість. Наприклад, у Сполученому Королівстві, де існує близько 50 зареєстрованих на загальнонаціональному політичному рівні партій, на парламентських виборах у 2001 р. отримали підтримку від виборців лише 18 партій, а партійну систему держави традиційно трактують як двопартійну. Для визначення кількості політичних партій, які реально впливають на політичне життя країни, серед існуючих національних партій, М.Лааксо та Р.Таагепера у 1979 р. запропонували використовувати індекс “ефективної кількості політичних партій”. Індекс обчислють на підставі визначення розміру підтримки, яку має кожна політична партія під час виборів. В такому випадку є два варіанти визначення розміру цієї підтримки : перший – на підставі результатів виборів до парламенту (відсоток голосів одержаних партією); другий – на підставі показника кількості депутатських мандатів, які належать політичній партії за результатами виборів. Наявність двох підходів зумовлена тим, що досить часто перший і другий показники дещо відрізняються між собою.

Таблиця 48

Ефективна кількість політичних партій у державах Західної Європи [37]

Номер за пор.	Країна	1950-1954	1955-1959	1960- 1964	1965- 1969	1970- 1974	1975- 1979	1980- 1984	1985- 1989	1990- 1994	1995- 1999	2000 2004
1	Австрія	2,75	2,48	2,46	2,39	2,29	2,28	2,40	2,72	3,31	3,64	3,34
2	Бельгія	2,92	2,79	3,08	4,11	5,42	6,60	8,77	8,13	9,81	9,55	9,71
3	Греція	4,96	2,86	2,59	-	2,74	3,74	2,68	2,63	2,63	2,98	2,65
4	Данія	3,91	3,91	3,77	4,30	5,73	5,27	5,50	5,84	4,80	4,76	4,68
5	Ірландія	2,86	3,13	3,19	2,77	2,80	2,73	2,75	3,43	3,94	4,01	4,11
6	Іспанія	-	-	-	-	-	4,30	3,43	3,84	3,31	3,33	3,11
7	Італія	4,17	3,86	4,13	3,95	4,22	3,72	4,52	4,61	7,14	7,18	6,5
8	Нідерланди	5,00	4,36	4,78	6,21	6,97	3,97	4,41	3,84	5,66	5,51	5,26
9	Німеччина	3,31	2,75	2,82	2,53	2,39	2,36	2,54	2,87	3,75	3,77	3,85
10	Норвегія	3,50	3,36	3,67	3,51	5,08	3,75	3,88	4,23	4,73	4,95	5,98
11	Португалія	-	-	-	-	-	3,56	3,32	3,89	2,86	3,11	3,17
12	Сполучене Королівство	2,29	2,22	2,53	2,42	2,91	2,87	3,12	3,33	3,03	3,15	3,32
13	Фінляндія	4,97	5,18	5,78	5,21	6,06	5,80	5,46	5,81	5,91	5,82	5,82
14	Франція	5,41	5,97	5,24	4,25	5,88	4,83	4,00	3,87	7,13	6,69	5,65
15	Швейцарія	5,10	5,02	5,00	5,52	6,06	5,64	5,99	6,84	7,37	6,72	5,73
16	Швеція	3,28	3,35	3,34	3,18	3,49	3,61	3,39	3,72	4,11	4,0	4,52
	Середній показник	3,4	3,2	3,27	3,14	3,88	4,06	4,14	4,35	4,98	4,88	4,84

У таблиці простежено зміну ефективної кількості політичних партій протягом 1945-2004 рр. з кроком у 5 років. Зіставлення показників ефективної кількості політичних партій і переліку основих політичних партій по кожній країні, які сьогодні беруть участь у загальнонаціональних виборах, свідчить про суттєву відмінність між цими двома показниками. Ефективна кількість політичних партій завжди значно менша порівняно з загалом політичних партій. Цей показник дає змогу найадекватніше охарактеризувати партійну систему кожної держави.

Порівняння даних дає підстави стверджувати, що в період з 1945 до 1990рр. простежується тенденція до збільшення показника ефективної кількості політичних партій у межах виділених періодів для всіх європейських країн. Щодо періоду 1990-94 рр. у Данії та Португалії відмічається певне зменшення показника за умов продовження загального зростання індексу для решти країн. Починаючи з 1995 р. простежується тенденція поступового зменшення показника індексу щодо європейських країн загалом і щодо низки конкретних країн.

Найбільш помітне зменшення властиве було Данії, Італії, Франції та Швейцарії. У Данії 1973 р. на парламентських виборах відбулися раптові та кардинальні зміни: якщо традиційно до парламенту проходили депутати від 5-6 політичних партій, то у 1973 р. до Фолькетінгу обрали представників від десяти партій [38, 318-319]. Після недовготривалої стабілізації підтримки нових і раніше діючих партій на політичній сцені Данії, відбулося зниження підтримки багатьох політичних партій. Таке зниження підтримки припало на 90-ті роки. В Італії, як ми вже зазначали, зменшення показника ефективної кількості політичних партій пов’язано з реформами виборчого законодавства, яке було спрямоване на подолання партійної фрагментаризації у парламенті. У Франції з 80-их років поступово оформились два домінуючі партійні блоки, які, фактично, між собою визначають, хто буде формувати парламентську більшість та уряд. Відповідно глава держави здебільшого представляє одну з цих двох партій. Це позначилося на зменшенні кількості партійних груп у парламенті. У Швейцарії це явище, на наш погляд, зумовлено тим, що у цій державі діє правило “Магічної формули”, згідно з якою уряд формують чотири, визначені конституцією, партії, незалежно від отриманих ними результатів на парламентських виборах. Наперед визначена для всіх інших політичних партій, крім чотирьох “обраних”, функція “статистів” здатна вплинути на сприйняття цими партіями своїх перспектив та, відповідно, і на їхню активність і їхню підтримку.

На наш погляд, зростання показників індексу для решти європейських країн зумовлено такими чинниками.

1. Ліквідація жорсткого ідеологічного протистояння між “капіталістичною” та “комуністичною” системами призвела до подолання дихотомії “свій” і “чужий” у сприйнятті виборцями політичних партій власних держав, характеру політичного протистояння та національного політичного процесу в цілому. Відповідно це сприяло посиленню ідеологічного плюралізму, внаслідок чого виборці мали змогу відмовитись від обов’язкового або необхідного голосування, спрямованого на результат (підтримка ліберально-демократичного напряму на противагу “комуністичній загрозі” або з протилежною мотивацією) надавати перевагу голосуванням відповідно до своїх дійсних преференцій.

2. Великі партії, які претендують на входження до влади, досить часто для здобуття підтримки максимальної кількості виборців змушені орієнтуватися на все населення і на більш загальні суспільні інтереси. Внаслідок цього парцелярні групи інтересів вони не враховують, або не можуть враховувати. Це дає “шанс” меншим партіям.

3. Поява нових внутрішніх і глобальних суспільних викликів : загроза навколишньому середовищу; проблеми війни та миру; необхідність реального забезпечення однакового положення різних меншин, враховуючи нетрадиційної сексуальної оріентації з більшістю традиційних громадян; орієнтація на відмінні від прийнятих більшістю цінності, передбачає формування політичних суб’єктів здатних обстоювати інтереси громадян, суспільних груп, які активно реагували на ці виклики. Промоторами цих проблем стали переважно невеликі, не основні політичні партії, які орієнтувалися на все населення, а менші партії, які були націлені на конкретні суспільні групи. Оскільки у західноєвропейських державах більшість питань, які належать до “першого” та “другого кошика прав людини”, вирішені для власних громадян, то частина виборців активно реагує на націленість політичних партій на вирішення нових актуальних проблем “третього” та “четвертого кошиків,” представлення яких і стало надбанням менших партій.

4. Певна “втома” від традиційних або “старих” політичних партій, які багато разів були при владі і не понесли реальної політичної відповідальності за недоліки у різних сферах суспільного життя власних держав, за їхню певну відірваність від суспільства, нездатність ефективно виконувати функції, які їм належать у суспільстві [39, 149-150]. Здебільшого таке явище стосується політичних партій масового типу, які сформували стабільне ядро/групу партій. Така група складалася з двох взаємопов’язаних частинок, кожна з яких могла бути при владі, відповідно інша частина цієї групи партій повинна була становити опозицію. Владна та опозиційна позиції були іманентною властивістю політичних партій цієї групи, формуючи циркуляційну систему. Протест проти цієї групи старих великих партій і означав шанс для менших партій, які отримували голоси або нових виборців, що не підтримали традиційну партійну визначеність старших поколінь, або тих виборців, які відійшли від підтримки зазначеної групи партій.

5. Запровадження на законадавчому рівні системи державного фінансування політичних партій, про що ми вже згадували, сприяло перетворенню партійної роботи, якщо не у прибуткову, то в таку, яка допомагала забезпечити достатній рівень життя, належний суспільний статус партійним функціонерам та активістам. Це сприяло підвищенню фаховості у партійній роботі та політичної відповідальності. Загалом державне фінансування стало додатковим стимулом для існувавших політичних партій краще працювати, орієнтуючись на інтереси виборців.

Зазначені чинники та багато інших сприяли тому, що великі/старі політичні партії почали втрачати у 90-их роках голоси виборців, що дало підставу дослідникам заявляти про “кризу політичних партій”. Одночасно підтримка політичних партій почала все більше мати вибірковий, селективний характер. Окрім того, поряд з головними політичними партіями сформувалися менші за розмірами та політичним впливом політичні партії, які набули протягом багатьох виборчих кампаній значного політичного досвіду, навіть коли цей досвід складався з численних фактів невдалих за результатами для її членів і прихильників виборчих кампаній. Чинник часу сприяв природному політичному відбору, коли залишалися в політичному житті лише кращі, які були необхідні/відібрані виборцями, так само час зумовлював і їхню поступову еволюцію. Ті політичні партії, які не зуміли зробити висновків із програшів та невдалих результатів власних і чужих, з часом відійшли на узбіччя політичного життя. Результатом цього, на наш погляд, стало зменшення показника ефективної кількості політичних партій у державах Західної Європи на початку нового століття/тисячоліття

.