Підтримка крайньо правих партій на парламентських виборах у країнах Західної Європи [88]

Номер за пор.	Країна		Назва партії	Роки виборів
1	Австрія		FPO	22,5 (1994)	26,9 (1999)	10,0 (2000)
2	Бельгія	Фландрія	VB	7,8 (1995)	9,9 (1999)	11,7 (2003)
		Валлонія	FN	2,3(1995)	1,5(1999)	2,0 (2003)
3	Данія		DF		7,4 (1998)	12,0 (2001)
4	Нідерланди		CD	2,5 (1994)	0,6 (1998)	-
			LFP		17,0 (2002)	5,7 (2003)
5	Німеччина*		Republicaner	7,1 (1989)	3,9 (1994)	-
6	Норвегія		FRPn	6,3 (1993)	15,3 (1997)	14,7 (2001)
7	Франція		NF	12,4 (1993)	14,9 (1997)	11,3 (2002)
8	Швеція*		NyD	1,2 (1994)	0,1 (1998)	-

Як видно з табл. 49, у Німеччині крайньо права партія зійшла на маргінес національного політичного життя, а у Швеції припинила своє існування. Подібна доля спіткала і крайньо праву партію Центр у Нідерландах. Водночас у Нідерландах відбулося утворення нової крайньо правої партії. Для Австрії, Нідерландів та Франції характерна тенденція поступового зменшення підтримки виборцями партій цього напряму. На нашу думку, це зумовлено багатьма чинниками. По-перше, досвід Другої світової війни сформував не лише внутрішній суспільний консенсус щодо цінностей демократичного суспільства, але визначив негативне сприйняття ксенофобії, фашизму та інших, пов’язаних із цими явищ. Тому успіх на парламентських, президентських, регіональних і місцевих виборах крайньо правих партій у багатьох європейських країнах зумовив адекватну реакцію демократичних політичних сил. Вона полягала у проведенні пояснювальної роботи щодо потенційних загроз, які має ксенофобія, расизм і крайньо праві. По-друге, крайньо праві партії сприяли більш адекватному розумінню гостроти суспільної реакції на низку проблем – імміграція, питання безпеки тощо. Їхня підтримка також виявила неадекватність пропозицій правлячих сил і традиційних політичних партій щодо розв’язання нових проблем. Високий рівень підтримки крайньо правих у багатьох країнах змусив традиційні право-центристські та центристські партії не лише звернути увагу на сутність проблем, а й запропонувати радикальніший щодо власних попередніх позицій рецепти їх вирішення. По-третє, зменшення підтримки крайньо правих партій відбувалося вже на чергових виборах. На нашу думку, це пов’язано з втратою ефекту „новизни”. Популістична критика дій старої влади та традиційних партій може спрацювати ситуативно. Коли крайні праві партії почали працювати в уряді і парламенті – Австрія, решта – у парламентах, то громадськість отримала можливість верифікувати їхні декларації та здатність самих відповідати передвиборним стандартам. До цього варто додати підвищену увагу до них як нового феномену, засобів масової інформації. Загалом це допомогло виборцям краще зрозуміти сутність цих партій.

Дані таблиці дають нам підстави констатувати, що в Австрії, Бельгії, Данії, Норвегії⁵⁷, Франції та Нідерландах ці партії протягом останніх декількох парламентських виборів, а також на виборах до Європарламенту та на місцевих виборах отримують досить значну підтримку виборців, тому що вони зуміли зайняти особливу політичну нішу на національному політичному просторі. При всій національній особливості цих партій і домінуючій спрямованості на власні національні проблеми ці партії мають багато спільних характеристик. Вони є природним продуктом постматеріалістичного суспільства і перебувають на засадах ринкової економіки та парламентської демократії. Їм властиве прагнення зміцнити національну ідентичність, захистити національну культуру, шляхом ізоляціонізму та посилення національної однорідності. Ці вимоги тісно пов’язуються з прагненням зберегти високий рівень життя та споживання для національних громадян, посилити безпеку внутрішнього національного життя. Рецепти, які пропонують крайньо праві партії, подібні – обмеження імміграції, скорочення податків і державних видатків, посилення ролі держави у питаннях забезпечення законності та порядку. Зазначені спільні характеристики дають нам підстави вважати, що відбувається процес формування нової самостійної сім’ї крайньо правих політичних партій, які відрізняються від сім’ї традиційних правих партій.

Використані нами методики аналізу партійних систем свідчать, що, починаючи з 90-их років ХХ ст., у державах Західної Європи відбувається поступовий процес зміни партійних систем. Цей процес порівняно з періодом 1945- початок 90-их років характеризується такими тенденціями:

1. у 90-их роках порівняно з попередніми етапами простежується тенденція до зменшення відмінностей між партійними системами держав Західної Європи за показником ефективної кількості політичних партій;

2. у середньому збільшилась кількість держав, де виборці надають великим ( понад 15,0 %) партіям переважаючу підтримку;

3. малі партії здебільшого пов’язані з новими суспільними викликами та суспільними групами, стабілізували підтримку виборців, яка допомагає їм закріпитися на політичній сцені власних країн;

4. відходять у минуле двопартійні та дво – і півпартійні системи, домінуючим типом партійної системи для держав Західної Європи сьогодні стала багатопартійна система з обмеженим плюралізмом;

5. внаслідок державного фінансування відбувається формування системи спільних інтересів політичних партій і держави, що сприяє перетворенню партій із з’єднувальної ланки між суспільством і державою у державно-суспільний інститут. Цьому процесові сприяє парламентська діяльність партій та формування ними урядів;

6. “криза партій” як феномен, що характеризує стан розвитку партійних систем держав Західної Європи наприкінці ХХ ст., виявилась нетривалою або суто умовною. Політичні партії сьогодні продовжують залишатися провідними інститутами політичної системи;

7. все це загалом дає змогу стверджувати про зменшення дистанції між партійними системами західноєвропейських держав і про наявність тенденції до зростання подібних характеристик між партійними системами держав цього регіону. Домінуючим напрямом для всіх партійних систем європейських країн є посилення центризму, рух лівих і правих у минулому політичних партій до центру;

8. у середовищі лівих партій країн Європи за визначений період відбулися суттєві зміни. Якщо після Другої світової війни ці партії були представлені комуністичними та соціал-демократичними партіями за умови, що в південних країнах Європи домінували комуністичні партії, а в північних – соціал-демократичні, то наприкінці ХХ ст. домінуючими в усіх країнах стали соціал-демократичні партії, а комуністичні перейшли в категорію малих і неістотних партій (в багатьох країнах взагалі зникли). Натомість другою за силою впливу серед лівих партій стали – зелені. В програмно-ідейному плані соціал-демократичні партії мають тенденцію до переміщення в центр ліво-правого спектра, перетворюючись на ліво-центристські. Партії зелених виходять за межі традиційного ліво-правого поділу, оскільки вони уособлюють потсматеріальний напрям;

9. для консервативних партій у програмно-ідейному плані властиве широке залучення засад лібералізму. Внаслідок цього родину консервативних партій можемо умовно поділити на дві групи, які між собою відрізняються за кількісними параметрами та за місцем у ліво-правому політичному спектрі. Загалом, консервативні партії займають більш праву позицію порівняно з іншими центристськими партіями;

10. правий спектр європейської політичної сцени сьогодні займають крайні праві партії. До головних їхніх характеристик належить антиіммігрантський та популістичний характер. Серед чинників, що призвели до появи цієї групи партій, варто зазначити симетричність відповіді на появу та діяльність партій “зелених”, відповідно постматеріалістичні проблеми та виклики.