Соціально-економічна основа соціополітичних поділів

Соціально-економічний або класовий поділ вперше детально охарактеризували К.Маркс та Ф.Енгельс. Пізніше класовий підхід отримав подальший розвиток у комуністичній і соціалістичній літературі. Протягом значного періоду у колишньому Радянському Союзі та залежних від нього “соціалістичних країнах” оцінка будь-яких соціополітичних явищ обов’язково вимагала застосування класового підходу. Обґрунтованість зв’язку між соціально-економічним положенням класів і позицією відповідної політичної/них партії/ій, які обстоювали інтереси власне цього класу, у ХІХ та першій половині ХХ ст. визнавали вчені багатьох країн світу. Сьогодні поняття класу продовжує виконувати методологічну роль у суспільствознавстві, хоча суттєво відрізняється від класичного трактування поняття “клас” зробленого В.Леніним. Він під класами розумів великі групи людей, які відрізняються між собою за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за відношенням, у переважній більшості випадків закріпленим та оформленим у законах, до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, відповідно за способом отримання та розміром тієї частки суспільного багатства, якою вони розпоряджаються [28, 15].

Сучасний англійський дослідник Р.Роуз це поняттятрактує так: “Термін клас може належати і до професійного статусу, та слугувати коротким означенням сукупності таких факторів, як дохід, освіта, рід занять і спосіб життя. В Англії професійна діяльність найбільш вживаний показник приналежності до того або іншого класу. Люди, зайняті фізичною працею, належать до робітничого класу, люди розумової праці – до середнього”[29, 334-335]. Подібний підхід щодо розуміння головної відмінності між сучасним робітничим і середнім класами властивий також М.Гамільтону та М.Хершовіч. Вони зазначили, що ця відмінність добре корелюється з іншими відмінностями: рівень доходів, тривалість робочого тижня, умови праці, гарантії праці, пенсії, виплати у разі хвороби, тривалість оплачуваної відпустки тощо [30, 118-119]. На збереження важливості класового чинника і значну його впливовість на результати виборів звертають увагу К.Андерсон [31, 351], П.Ньюбірт та В.Ульті [32]. Актуальність соціополітичного поділу на підставі класової моделі голосування досліджував також Д.Віклієм [33].

Отже, поняття “клас” використовують сьогодні здебільшого для означення груп населення, які мають однаковий професійний статус. Саме професійна діяльність зумовлює низку подібностей/відмінностей між індивідами, які належать до спільної професійної групи. Ми розглядаємо соціально-економічну основу групового поділу на підставі професійного статусу індивідів. Тому вивчаємо положення, зміни в основних характеристиках соціально-економічних груп зайнятого населення в сфері промисловості, сервісу та сільського і лісового господарств і наступний їхній зв’язок з політичними партіями.

Таблиця 1

Динаміка змін структури зайнятого населення у державах Західної Європи [34; 35]

Номер за пор.	Країна	.Сфера промисловості			Сфера сервісу			Сільське та лісове господарство
		1960	1980	2006	1960	1980	2006	1960	1980	2006
1	Австрія	39,4	39,5	27,0	36,2	48,3	70,0	22,0	10,3	3,0
2	Бельгія	43,9	31,2	24,5	41,8	55,8	74,2	8,1	2,9	1,3
3	Греція	16,3	29,4	20,0	23,9	38,4	68,0	53,7	29,4	12,0
4	Данія	35,4	27,9	21,0	42,9	57,5	76,0	17,5	6,5	3,0
5	Ірландія	22,2	29,8	29,0	14,4	45,0	64,0	34,9	16,8	5,3
6	Іспанія	30,4	30,3	30,1	25,0	39,2	64,6	40,2	16,2	5,3
7	Італія	31,1	34,1	29,1	30,8	43,1	69,0	30,0	12,9	2,0
8	Нідерланди	39,0	28,9	19,0	47,9	58,5	79,0	9,5	4,5	2,0
9	Німеччина	46,0	41,5	28,3	38,2	48,4	63,8	13,7	5,0	2,8
10	Норвегія	34,1	28,7	22,0	41,0	59,8	74,0	20,7	8,2	4,0
11	Португалія	28,0	33,1	28,6	26,7	32,6	64,9	42,2	24,6	6,6
12	Сполучене Королівство	46,0	35,0	18,2	46,0	55,7	80,4	4,6	2,4	1,4
13	Фінляндія	31,6	32,5	17,5	31,3	48,6	78,2	34,1	12,7	4,4
14	Франція	35,1	32,6	24,4	37,2	50,7	71,5	21,0	7,9	4,1
15	Швейцарія	46,5	38,1	26,3	39,0	54,9	69,1	14,5	6,9	4,6
16	Швеція	39,7	31,4	24,0	43,2	59,6	74,0	15,4	5,5	2,0
	Середній показник	35,3	32,8	24,3	35,3	49,8	71,3	23,9	10,8	4,0

Як бачимо, суттєві зміни відбулися в кожній з трьох виділених груп протягом визначеного періоду. Соціальна група людей зайнятих у промисловості зменшилась з 35,3 % до 24,3 % і займає другу позицію серед зайнятого населення країн Західної Європи. Варто зазначити, що відмінності в цій групі протягом 60-их – 70-их років були не досить відчутними. Саме на цей період припадав стан “замороженості” партійної системи європейських країн. Після 1980 року зміни почали наростати значно швидше. Простежується також певна відмінність регіонального плану, оскільки кількісні показники частки зайнятого населення в промисловості в країнах Північної Європи трохи нижчі, ніж у південних країнах. Cьогодні до зайнятих в промисловості належать працюючі на виробництві, будівництві та гірництві. Треба зазначити, що одночасно зі скороченням абсолютної частки зайнятого населення у сфері промисловості відбуваються й якісні зміни, які полягають у зростанні рівня освіти людей зайнятих у цій сфері, відповідно праця стає більш високотехнологічною, що зумовлює високий рівень продуктивності та зростання рівня життя. Об’єктивні економічні зміни в країнах Західної Європи і зростання рівня життя населення європейських країн дало змогу зняти з порядку денного низку традиційних “матеріальних” питань, які хвилювали працівників сфери промисловості протягом ХІХ – першої половини ХХ ст.: тривалість робочого дня та тижня, рівень оплати, кількість вихідних, соціальний захист за умов втрати праці, пенсійний вік тощо. За широким спектром характеристик – характер праці, умови праці, рівень доходів і соціальний захист, спосіб і рівень життя працівників промисловості з кінця ХХ ст. мало чим відрізняється від представників середнього класу. Внаслідок цього поняття “соціально-економічна складова” детальніше відображає суть соціальної основи соціополітичного поділу, ніж термін “класова”.

На сьогодні сфера сервісу в усіх розвинених державах домінує. Вона охоплює багато складових напрямів. Структура сфери сервісу складається з: персонального сервісу (готельний і ресторанний бізнес), гуртової та роздрібної торгівлі, освіти, поліції, пошти та органів державного управління та місцевого самоврядування, фінансів, страхової справи та роботи з нерухомістю, комунікації, транспорту та комунального обслуговування.⁴ Кількість зайнятих у сфері сервісу європейських країн за визначений період зазнала найбільших змін. У кількісному вимірі частка зайнятих у цій сфері зросла з 35,3 % у 1960 р. до 71,3 % у 2006 р. Подібно до групи зайнятих у сфері промисловості у цій сфері простежується також певна регіональна відмінність, коли в країнах Північної Європи показник зайнятих у сфері сервісу є відносно вищим ніж у південних країнах.

Соціальна група працюючих у сільському господарстві охоплює зайнятих саме в аграрному виробництві, лісовому господарстві та тих, що є рибалками. На 1960 р. ця група була досить потужною і становила майже 24% зайнятого населення країн Європи. Сьогодні частка цієї групи зменшилась в середньому до 4 %, відрізняючись між країнами. Дещо більшою є частка зайнятих в аграрному секторі в країнах Південної Європи, що пов’язано з багатьма причинами – від сприятливих умов для виробництва широкого спектра сільскогосподарської продукції до більшої ролі традиційного виробництва в економіці цих країн.

Стан та еволюція змін кількісних параметрів зайнятого населення не є самодостатньою характеристикою для політичного життя будь-якої країни. Позиція соціальної групи/ індивідів, з яких складається ця група, зумовлюється дією багатьох чинників. Одним з них є сприйняття громадянином своєї позиції, положення власної професійної групи, цілого суспільства в системі координат суспільної рівності/нерівності. Для характеристики рівня суспільної нерівності в західній політичній науці традиційно використовують індекс Джіні ( Gini) – статистичний показник, який виявляє рівень розшарування населення країни на підставі рівня річного доходу. Індекс вимірюють у відсотках і обчислюють від “0” до “100”. Коли “0” означає, що річний дохід поділений абсолютно рівно між мешканцями країни, “100” означає, що весь річний продукт країни сконцентровано «в руках» однієї особи. Відповідно для нас важливо простежити чи відбулися зміни в рівні суспільної нерівності одночасно з помітними змінами в соціально-груповій структурі суспільства.

Таблиця 2