Частина шоста правова держава і правова система суспільства

Розділ 26. Права людини…………………………………………………….361

(Петришин О.В., Христова Г.О.)

§ 1. Поняття та ознаки прав людини…………………………………………361

§ 2. Генеза прав людини……………………………………………………….364

§ 3. Види прав людини …………………………….………………………….367

§ 4. Національні та міжнародні гарантії прав людини……………………….371

§ 5. Зобов’язання держави у сфері прав людини……………………………..375

Контрольні запитання………………………………………………………….377

Розділ 27. Громадянське суспільство і держава…………………………..380

(Лук’янов Д.В.)

§ 1. Поняття та ознаки громадянського суспільства…………………………380

§ 2. Структура громадянського суспільства…...……………………………..383

§ 3. Поняття та структура політичної системи……………………………….386

§ 4. Держава та партії в політичній системі…………………………………..387

§ 5. Політичні партії: правове регулювання статусу та діяльності…………391

Контрольні запитання………………………………………………………….394

Розділ 28. Демократична держава…………………………………………..396

(Шипілов Л.М., Цвік М.В.)

§1. Демократична держава та її цінність ……………………………………..396

§ 2. Принципи демократичної держави……………………………………….398

§ 3. Форми та інститути демократії як прояв державної влади……………..401

§ 4. Демократія і самоврядування (Чапала Г.В.)…………………………….405

Контрольні запитання………………………………………………………….409

Розділ 29. Правова соціальна держава…………………………………….410

(Яковюк І.В.)

§ 1. Поняття і ознаки правової держави………………………………………410

§ 2. Поняття та ознаки соціальної держави…………………………………..413

§3. Верховенство права і законність

(Петришин О.В.)……………………………………………………...……….415

§ 4. Шляхи формування соціальної правової держави в Україні

(Павловська Л.М, Яковюк І.В.)……………………………………………….419

Контрольні запитання………………………………………………………….420

Розділ 30. Правова культура………………………………………………..421

(Яковюк І.В.)

§ 1. Поняття правової культури. Типи та види правових культур…………421

§ 2. Правова культура особистості: поняття та структура………………….424

§3. Правова культура суспільства. Субкультура і контркультура…………425

Контрольні запитання………………………………………………………….428

Розділ 31. Правова система суспільства……………………………………429

(Лук’янов Д.В.)

§ 1. Поняття та структура правової системи………………………………….429

§ 2. Види та класифікації правових систем сучасності………………………431

§ 3. Загальна характеристика правових сімей………………………………..433

§ 4. Характерні риси та особливості правової системи України

(Хаустова М.Г.)………………………………………………………………..437

Контрольні запитання………………………………………………………….441

Рекомендована література

Алфавітно-предметний покажчик

Частина перша.

ВСТУП ДО ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Розділ 1. Теорія держави і права як фундаментальна юридична наука

(Петришин О.В., Вовк Д.О.)

1. Юридична наука: загальна характеристика

2. Теорія держави і права: поняття та риси

3. Предмет теорії держави і права

4. Функції теорії держави і права

§ 1. Юридична наука: загальна характеристика

Наука – це форма інтелектуальної діяльності людини, яка спрямована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття законів світу та передбачення тенденцій його розвитку. Основою цієї діяльності є збір фактів, їх систематизація, аналіз і на цій основі синтез (створення) нових знань про досліджувані явища. Будь-якій науці притаманні такі функції: 1) пізнання і пояснення явищ навколишнього світу; 2)прогнозування розвитку природних і суспільних процесів; 3) допомога практиці.

Усі науки поділяються на технічні (ті, що вивчають техніку та явища, важливі для її розвитку), природничі (ті, що вивчають природні явища і процеси) та суспільні (ті, що вивчають людину, відносини між людьми та їх утвореннями, суспільство в цілому). Серед суспільних наук чільне місце посідає юридична наука (юриспруденція), яка спрямована на здобування, узагальнення, систематизацію і використання знань про державу і право.

Суспільні науки мають низку особливостей, що відрізняють їх від інших сфер наукових знань.

Процес пізнання у суспільних науках відбувається в особливій пізнавальній ситуації: на відміну від технічних або природничих наук суб’єкт осмислює суспільну дійсність, частиною якої він одночасно виступає. Дослідження суспільних явищ завжди включає не лише виявлення певних реально існуючих показників, але і містить певний елемент оцінювання цих соціальних інститутів на основі світогляду дослідника, його переконань і життєвих позицій, що значною мірою впливає на результати наукового пошуку.

Наприклад, жоден науковець не заперечуватиме, що державі властива наявність території, населення, апарату влади. Однак, при цьому, ставлення вчених до феномену держави, її суспільного призначення може бути вельми неоднозначним. Тому держава, приміром, для голландського юриста Гуго Гроція є «досконалим союзом вільних людей», а для німецького філософа Карла Маркса є «формою, в якій індивіди, що належать до панівного класу, здійснюють свої загальні інтереси».

На спрямованість і висновки суспільних наук значною мірою впливає соціально-історичний контекст, в якому здійснюється дослідження. Наприклад, якщо для давньоримського юриста думка про те, що людина може бути рабом іншої людини, є цілком природною, то для сучасного правника інститут рабства є абсолютно неприйнятним, таким, що не відповідає людській сутності і уявленням про права людини.

У суспільних науках обмеженим є використання експерименту, спрямованого на практичну перевірку наукових гіпотез та висновків, що вважається важливим елементом істинності наукового дослідження. Це пояснюється складністю соціального експериментування, оскільки важко побудувати експериментальну модель, яка б відображала реальні суспільні умови, враховувала усі необхідні чинники, що впливають на розвиток соціальних інститутів. Тому суспільствознавці часто вимушені спиратися не стільки на експериментальні дані, скільки на відомості, отримані в результаті вивчення схожих подій історичного минулого або досвіду інших країн. Попри наведене розвиток електронної техніки, поява нових технологій дозволяють сьогодні розширити можливості моделювання різних соціальних ситуацій і через це спростити проведення експериментів.

Специфіка суспільних наук виражається і у характері прогнозів, які даними науками формулюються. Ці прогнози мають загальний характер, що пояснюється згаданими вище обмеженнями у перевірці на практиці наукових висновків, складністю передбачення процесів, в яких бере участь людина, яка має власні інтереси, багатоваріантністю розвитку різних суспільних явищ та процесів, тощо. Приміром, можна нинішній рівень суспільних наук дозволяє прогнозувати, що у світі продовжуватиметься збільшення кількості країн з демократичним режимом, однак конкретні складові даного процесу – шляхи, особливості та часові параметри демократизації тих чи інших країн є менш прогнозованими

Наведені вище особливості суспільних наук часто ставали підґрунтям для дискусій щодо їх наукового статусу. Наприклад, німецький філософ Ґ. Лейбніц вказував, що юриспруденція за своїм характером більше наближена до теології (вчення про релігійні догмати), ніж до класичної науки (наприклад, математики). У той же час юриспруденції властива низка ознак, які дозволяють зробити висновок про її науковий характер. До них відносяться:

По-перше, юридична наука має власний об’єкт і предмет дослідження. Поняттям об’єкту охоплюються явища і процеси, щодо яких здійснюється пізнання і практичний вплив людей. Для юридичної науки головним об’єктом дослідження є такі суспільні явища, як держава і право, які одночасно, але з інших боків вивчаються філософією, соціологією, політологією, культурологією, історією, тощо. Предмет юридичної науки становлять закономірності виникнення, розвитку та функціонування державних і правових явищ і процесів, їх окремих сторін та проявів, які разом утворюють юридичну дійсність. Предмет кожної науки є унікальним, він визначає її самостійність та своєрідність – те, чим вона відрізняється від інших наук.

По-друге, юридична наука має власну методологію, тобто сукупність прийомів, способів та принципів, за допомогою яких досліджується держава і право, використання яких сприяє формуванню достовірних знань. Методологія правової науки має свої особливості та структуру, включає певний перелік конкретних методів, спрямованих на найбільш адекватне відображення специфіки юридичної реальності.

По-третє, юриспруденція має власну наукову термінологію, тобто систему слів і словосполучень за допомогою яких вивчаються право і держава. Юридична наука на кожному етапі свого формування відображає структуровану за посередництвом понятійного апарату певну наукову картину юридичного світу, яка постійно змінюється унаслідок розвитку суспільства, уточнюється по мірі ускладнення правової дійсності, спеціалізації та професіоналізації юридичної практики.

Тому правознавство в цілому, а також окремі складові його системи – теоретичні, історичні, галузеві і міжгалузеві прикладні юридичні науки та науки, що досліджують міжнародне право, не можуть бути сталим утворенням. Диференціація суспільних відносин, розвиток науки і техніки приводить до виникнення нових сфер знань про державу і право як теоретико-прикладного характеру (антропологія права, економічний аналіз права, юридична конфліктологія та ін.), так і безпосередньо практичного спрямування (наука інформаційного чи космічного право).