Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УЧЕБНИК ПО ТГП.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

§ 3. Типи правового регулювання. Правові режими

З давніх часів людській цивілізації відомі два фундаментальні принципи регламентування суспільних відносин — «дозволено все, за виключенням того, що прямо заборонено» і «заборонено все, за виключенням того, що прямо дозволено». Саме вони визначають особливості порядку правового регулювання, його типи і зміст кожного з них.

Тип правового регулювання — це характеристика загальної спрямованості впливу права на суспільні відносини залежно від того, який із способів лежить в основі регулювання — дозволяння чи заборона.

Типи правового регулювання відображають найсуттєвіші комбінації основних способів регулювання. Основним формальним критерієм їх класифікації є вихідний характер одного із цих способів у побудові юридичної регламентації суспільних відносин, тобто який із основних способів застосовується для загальної регламентації, а який — для конкретних обмежень, виключень з неї. За цим критерієм типи правового регулювання поділяються на загальнодозволенний і спеціальдозволенний, які є протилежними за своєю сутністю.

Загальнодозволенний тип правового регулювання заснований на поєднанні загального юридичного дозволяння зі встановленням окремих обмежень (виключень) за допомогою юридичних заборон.

Цей тип є відображенням принципу «дозволено все, крім того, що прямо заборонено нормами права». Загальнодозволенне регулювання надає особі право обрати будь-яку поведінку, крім тієї, щодо якої нормою права установлено заборону. Так, особа вправі вчиняти будь-які цивільні правочини, серед них і ті, що не визначені законом, за виключенням тих, щодо яких у законі існує пряма заборона (наприклад, має право укладати договори купівлі-продажу будь-яких речей, крім наркотичних засобів, людських органів тощо).

Спеціальнодозволенний тип правового регулювання заснований на поєднанні загальної юридичної заборони зі спеціальним юридичним дозволянням. Спеціальнедозволене регулювання дозволяє особі лише ту поведінку, яка прямо передбачена нормами права, й відповідно забороняє поведінку, яка нормами права прямо не визначена («заборонено все, крім того, що прямо дозволено нормами права»).

Домінування загальнодозволенного або, навпаки, спеціальнодозволеного типу правового регулювання обумовлюється впливом різних факторів: історичних традицій, рівня культури, характеру правової системи тощо. Однак головним фактором є особливості відносин, що регулюються правом. Так, для більшості приватних правових відносин характерною є перевага загальнодозволенного регулювання, яке встановлюється для фізичних та юридичних осіб, а для публічних — спеціальнодозволеного. Спеціальнодозволений тип правового регулювання поширюється, наприклад, на діяльність публічної влади, її органів і посадових осіб. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як правило, різні сфери суспільних відносин потребують різного поєднання способів, методів і типів правового регулювання. Особливості регламентації певної відокремленої сфери суспільних відносин за допомогою специфічної сукупності юридичних засобів охоплюються терміном «правовий режим».

Правовий режим — це особливий порядок правового регулювання певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специфічного поєднання та співвідношення його способів, методів і типів.

Цим терміном визначається цілісний комплекс юридичних засобів, сформований з елементів правового регулювання, що підлягають застосуванню — способів (дозволянь, заборон і зобов’язувань), методів (диспозитивного та імперативного), типів правового регулювання (загальнодозволенного та дозвільного). Таке співвідношення визначається різним ступенем домінування одних та допоміжної ролі інших способів, методів і типів правового регулювання, є виразом ступеня жорсткості правового регулювання, наявності певних обмежень і пільг, меж правової самостійності суб’єктів.

Правові режими класифікуються за різними критеріями. Так, залежно від підсистем права виокремлюють приватноправовий і публічно-правовий режими. Цей розподіл вважається основним (генеральним). Водночас залежно від комбінацій елементів правового регулювання, домінування одних елементів щодо інших правові режими можуть бути жорсткими чи м’якими, стимулюючими чи обмежувальними.

Правові режими запроваджуються на законодавчому рівні з метою створення певного клімату, необхідного рівня інтенсивності, «напруженості» регулювання. Так, правовий режим використання земель з урахуванням особливої цінності, суспільної значущості та кількісної обмеженості цього природного ресурсу є більш жорстким ніж режим використання іншого нерухомого майна, характеризується застосуванням імперативного методу регулювання, законодавчо встановлених процедур (державна реєстрація права власності, оренди та іпотеки, затвердження загальнообов’язкових типових, а не примірних форм договорів, обов’язковість їх нотаріального посвідчення), юридичних санкцій за їх недодержання тощо.