Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УЧЕБНИК ПО ТГП.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

§ 2. Функції та принципи нормотворчості

Вивчення основних напрямків впливу нормотворчості на правове регулювання суспільних відносин дозволяє виділити такі функції нормотворчості, як:

1) первинне регулювання суспільних відносин - вироблення і прийняття нових нормативно-правових актів для врегулювання суспільних відносин, які раніше не регулювалися правом;

2) вторинне регулювання суспільних відносин (оновлення правового регулювання) – внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів або скасування їх окремих положень. Оновлення правового регулювання може відбуватися також шляхом прийняття нормативно-правових актів на заміну існуючим. У даному випадку йдеться про забезпечення відповідності правового регулювання сучасним умовам і тенденціям розвитку суспільства, підтримання законодавства в актуальному стані;

3) дерегуляція суспільних відносин – скасування нормативно-правових актів з метою відміни або скорочення правового регулювання в певній сфері суспільних відносин, наприклад у сфері підприємницької діяльності.

4) усунення недоліків правового регулювання (удосконалення правового регулювання) – усунення прогалин та колізій в законодавстві, скорочення нормативно-правових актів, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини;

5) упорядкування правового регулювання - систематизація нормативно-правових актів з метою створення або підтримання цілісної, узгодженої, зручної для користування системи законодавства.

Принципи нормотворчості – це найбільш важливі вимоги, які висуваються до цієї діяльності та її результатів.

У сфері нормотворчості діють три групи принципів:

1. Принципи, що характеризують діяльність державного апарату, у тому числі в сфері нормотворчості:

1.1. Верховенство права, яке передбачає, що суб’єкти нормотворчості в своїй діяльності обмежені міжнародними стандартами прав людини, основоположними принципами права, конституційними цінностями. Відповідно до цього виключається прийняття свавільних законів, законів, які закріплюють надмірні дискреційні повноваження органів державної влади, містять дискримінаційні положення стосовно певних осіб та ін.

1.2. Законність, яка вимагає від суб’єктів нормотворчості діяти лише в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

1.3. Демократизм, що означає зв'язок нормотворчості з народовладдям: гарантування вільної, активної і рівноправної участі всіх зацікавлених суб’єктів у підготовці і обговоренні проектів нормативно-правових актів; відкритість нормотворчого процесу, відображення, закріплення в нормативно-правових актах інтересів більшості при врахування прав меншості.

1.4. Ефективність, що передбачає необхідність прийняття нормативно-правових актів, які досягають запланованих цілей, передбачають оптимальне використання матеріальних, фінансових, людських та ін. ресурсів.

1.5. Професіоналізм, згідно з яким нормативно-правові акти повинні розроблятися і прийматися особами, які мають необхідну освіту та професійні навички і вміння. На практиці цей принцип реалізується через залучення до процесу нормотворчості юридичних служб суб’єктів нормотворчості, юристів-вчених і практиків, фахівців у відповідній сфері суспільних відносин.

2. Принципи нормотворчості, що ґрунтуються на основоположних та загальних принципах права. Зокрема, йдеться про принципи справедливості, гуманізму, рівності, свободи, правової визначеності, пропорційності, добросовісності, які обумовлюють існування відповідних вимог до нормотворчої діяльності та її результатів.

3. Спеціальні (власні) принципи нормотворчості:

3.1. Науковість, відповідно до якої в нормотворчій діяльності повинні враховуватися і практично використовуватися напрацювання та рекомендації юридичної науки, а також інших соціальних та природничих наук.

3.2. Плановість, яка означає, що нормотворча діяльність повинна здійснюватися на основі затверджених уповноваженим суб’єктом відповідних планів (програм), які встановлюють перелік проектів нормативно-правових актів, які слід опрацювати і прийняти у певний період часу, а також перелік інших необхідних заходів з вказівкою на їх послідовність, терміни реалізації і виконавців.

3.3. Оперативність, яка передбачає своєчасність видання нормативно-правових актів, скасування і зміни застарілих актів, швидку ліквідацію прогалин і колізій в законодавстві.

3.4. Системність, яка вимагає при створенні нормативно-правового акта враховувати системні властивості законодавства. Вказаний принцип спрямований на забезпечення логічної послідовності, узгодженості, збалансованості положень нормативно-правових актів

3.5. Технічна досконалість, згідно з якою суб’єкти нормотворчості повинні використовувати нормотворчу техніку з метою створення максимально доступних, стислих, точних, однозначних несуперечливих. нормативно-правових актів.