Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УЧЕБНИК ПО ТГП.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

Розділ 20. Систематизація законодавства

(Смородинський В.С.)

§ 1. Поняття систематизації законодавства.

§ 2. Облік, інкорпорація та консолідація законодавства.

§ 3. Кодифікація законодавства та створення зводу законів.

§ 1. Поняття систематизації законодавства

Систематизація законодавства — це діяльність із приведення нормативно-правових актів у впорядковану систему.

Першим завданням цієї діяльності є забезпечення уніфікації національного законодавства — його приведення до єдиної системи шляхом усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких за змістом видів суспільних відносин.

Друге — не менш важливе — завдання систематизації зумовлене необхідністю забезпечити кожній людині право знати свої права та обов’язки. В Україні така норма закріплена в частині першій статті 57 Конституції України. В умовах одночасної дії десятків тисяч нормативно-правових актів, наявності значної кількості нечинних, неузгоджених, колізійних актів громадянинові важко відшукати необхідні норми, щоб реалізувати це конституційне право самостійно, без організаційної та технічної фахової підтримки. Систематизація є ефективним засобом реалізації цього права шляхом забезпечення вільного та оперативного доступу громадян до всього масиву національного законодавства.

Об’єктами систематизації є як система законодавства в цілому, так і її окремі частини (нормативно-правові акти та ін.).

Суб’єкти систематизації поділяються на дві групи.

До першої групи відносяться спеціально уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють офіційну систематизацію. Її результатами є прийняття кодифікованих нормативно-правових актів (передусім кодексів), видання офіційних збірників законодавства (як правило, під грифом уповноваженого міністерства або відомства), методичних посібників для органів публічної влади та ін.

До другої групи суб’єктів систематизації відносяться приватні особи — громадяни та організації. Систематизація здійснюється ними за власною ініціативою з метою правового забезпечення господарської, наукової, освітньої або іншої діяльності. Така систематизація називається неофіційною. Її результатами є видання друкованих збірників, комп’ютерних баз даних та ін. Комп’ютеризація суспільного життя, розвиток приватної видавничої справи приводять до постійного збільшення частки неофіційної систематизації. Так, у Європі, зокрема у Франції, набула поширення практика створення провідними правознавцями неофіційних кодифікацій законодавства (в Україні кодифікація є прерогативою законодавчої влади).

Систематизація законодавства здійснюється на підставі певної системи принципів — обов’язкових загальних вимог до цього виду юридичної діяльності, головними серед яких є її повнота, доцільність, оперативність, безперервність, професіоналізм здійснення та ін. Їх реалізація дозволяє суб’єктам систематизації якнайкраще досягти її мети — приведення національного законодавства в упорядковану систему.

У сучасній юридичній практиці використовуються такі способи досягнення цієї мети (способи систематизації законодавства):

першим є збір, фіксування в логічній послідовності, зберігання та підтримання нормативно-правових актів в актуальному стані;

другим є об’єднання нормативно-правових актів у збірки та зібрання за спільними ознаками;

третім є об’єднання кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид однакових суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без переробки їхнього змісту;

четвертим є створення нового кодифікованого нормативно-правового акта шляхом істотної переробки змісту чинних нормативно-правових актів однієї галузі або підгалузі законодавства.

Відповідно до цих способів в юридичній науці виділяють такі види систематизації законодавства: 1) облік; 2) інкорпорація; 3) консолідація; 4) кодифікація. Перші два види систематизації завжди здійснюються поза процесом нормотворчості, два останні — зазвичай у його межах.

Від систематизації слід відрізняти видання науково-практичних коментарів до Конституції, кодексів, інших актів законодавства. Ці джерела мають велике значення для вивчення й правильного застосування нормативно-правових актів, оскільки, як правило, опрацьовуються провідними правознавцями— науковцями, викладачами, суддями вищих інстанцій. Вони не мають офіційного характеру, є результатами наукового тлумачення, у практичній юридичній діяльності використовуються тільки разом із першоджерелами — текстами нормативно-правових актів.