§ 6. Прогалини в праві і засоби їх подолання та усунення

Прогалина в праві (в законодавстві) – повна або часткова відсутність законодавчої регламентації суспільних відносин, що потребують правового регулювання.

Існують різні види прогалин – первинні і наступні. Первинні - ті, що існували на момент набрання чинності нормативно-правовим актом. Це може трапитися через прорахунки, допущені при розробці закону, недосконалість юридичної техніки. Наступні прогалини виникають внаслідок подальшого розвитку суспільних відносин, виникнення нових життєвих ситуацій, які не могли бути заздалегідь передбачені законодавцем.

Якщо прогалина виявлена в ході правозастосування, правозастосовні органи використовують засоби її подолання з метою вирішення конкретної юридичної справи. До таких засобів подолання належать: аналогія закону, аналогія права.

Аналогія закону – це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм, які регулюють відносини, подібні тим, що потребують урегулювання за найсуттєвішими ознаками. Приклад

Окремим випадком аналогії закону є субсідіарне застосування норм права(міжгалузева аналогія) – застосування до конкретних відносин нормативного припису, який регулює подібні за суттєвими ознаками відносини в інших галузях права. Приклад

Аналогія права – це застосування до конкретних відносин загальних засад і смислу законодавства у разі відсутності норм, що регулюють подібні з найсуттєвіших ознак відносини. Це значить, що юридична справа вирішується на основі принципів права, таких як справедливість, гуманізм, рівність, відповідальність за вину та ін.

Можливість застосування норм за аналогією закону та аналогією права прямо передбачена в окремих законодавчих актах (наприклад, ст. 8 Цивільного кодексу України. Аналогія застосовується в цивільному, трудовому, земельному, цивільно-процесуальному та інших галузях права. Інститут аналогії не може бути використаний для подолання прогалин в Особливій частині кримінального права, а також у разі притягнення осіб до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, оскільки перелік заборонених діянь повинен бути повно сформульований у законодавстві.

Судові рішення, прийнятті з використанням аналогії закону і права, можуть набувати прецедентного характеру у випадках, передбачених законом (рішення Європейського суду з прав людини, рішення Верховного суду України).

Засобом усунення прогалин є нормотворча діяльність державних органів, тобто нормативно-правова регламентація суспільних відносин.

Розділ 25. Тлумачення правових актів

(Христова Г.О.)

1. Поняття тлумачення правових актів

2. Способи тлумачення правових актів

3. Види тлумачення правових актів

4. Особливості тлумачення конституції та законів

5. Правотлумачні (інтерпретаційний) акти, їх види

§ 1. Поняття тлумачення правових актів

Важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин посідає діяльність, спрямована на осмислення змісту правових актів, розкриття їх сутності. Така діяльність є тлумаченням правових актів чи їх інтерпретацію. Особливості правотлумачної діяльності зумовили виокремлення юридичної герменевтики як загального (філософського) підходу до пізнання державно-правової дійсності, що ґрунтується на тлумаченні юридичних текстів задля розуміння сутності права й інших правових явищ.

Центральне місце в юридичній інтерпретації посідає тлумачення нормативно-правових актів.

Тлумачення нормативно-правових актів можна визначити як діяльність, спрямовану на з’ясування та роз’яснення змісту норм права.

Тлумачення нормативно-правових актів може виступати як певний розумовий процес, інтелектуальна діяльність, спрямована на встановлення змісту норм права, так і як результат зазначеної діяльності, що виражається переважно в інтерпретаційних актах. Наприклад, в останньому значенні термін «тлумачення» вживається в ст. 147 Конституції України, яка вказує, що Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Предметом правотлумачної діяльності виступає текст нормативно-правового акту, а її об’єктом – правові норми, оскільки у розкритті їх значення, з’ясуванні змісту відповідних правил поведінки й полягає кінцева мета інтерпретації права.

Необхідність тлумачення нормативно-правових актів зумовлена:

1) нормативністю права, загальним, абстрактним характером правових норм. Реалізація абстрактної норми права в конкретній життєвій ситуації без з’ясування її змісту виявляється неможливою;

2) викладенням правил поведінки в юридичному тексті, тобто вираженням норм права в мовній формі, з чим пов’язано такі обставини, як:

вживання термінів, які є більш вузькими чи більш широкими, ніж правове поняття, що вони виражають, або вживання слів-синонімів на позначення одного поняття (наприклад, одночасне використання у тексті слів «повинен», «зобов’язаний», «слід», «належить» тощо);

наявність в юридичних текстах спеціальних юридичних термінів (іпотека, юридична особа, злочин та ін.) та оціночних категорій («тяжкі наслідки», «моральна шкода» тощо);

вживання висловів, які вимагають з’ясування можливих варіантів поведінки, що ними передбачаються (наприклад, «і так далі», «тощо», «та інше», «інші»);

недосконалість юридичної техніки, відсутність ясної, точної, зрозумілої мови правового акта, двозначність, розпливчатість формулювань та ін.

Тлумачення нормативно-правових актів складається з двох основних стадій: з’ясування змісту норм права та його роз’яснення. З’ясування — це перша та обов’язкова стадія тлумачення права, який полягає у зрозумінні суб’єктом тлумачення змісту правових норм «для себе». Це внутрішній творчий інтелектуальний процес, який відбувається у свідомості суб’єкта тлумачення. З’ясування правових норм є необхідною умовою належної реалізації права в усіх його формах. Тлумачення права може включати тільки стадію з’ясування, наприклад, якщо йдеться про усвідомлення суб’єктом змісту правових норм при їх додержанні чи використанні.

Наступною стадією є роз’яснення норм права. Воно здійснюється не «для себе», а для інших учасників суспільних відносин, коли суб’єкт інтерпретації в усній або письмовій формі виражає своє розуміння значення відповідних правових норм. Результати роз’яснення об’єктивуються в інтерпретаційних актах, науково-практичних коментарях тощо (наприклад, рекомендаціях вищих спеціалізованих судів, роз’ясненнях уповноважених органів державної влади, науково-практичних коментарях до законодавчих актів). Правотлумачна діяльність у формі роз’яснення норм права може бути одним з основних напрямів діяльності органів державної влади. Так, надання офіційного тлумачення Конституції та законів України є одним з повноважень Конституційного Суду України.

Тлумачення нормативно-правових актів передбачає з’ясування як «букви», так і «духу» закону. Під «буквою» закону розуміють буквальне значення юридичного тексту, що містить норми права. «Дух» закону передає зміст норм права, викладених у відповідному акті, з належним урахуванням правових принципів, на яких він ґрунтується. Врахування «духу» закону дозволяє більш точно розкрити значення його «букви», яке може бути більш широким чи більш вузьким, ніж буквальне текстуальне вираження норми. При цьому розкриття «духу» закону не може повністю відриватися від тексту правового акту, інакше правотлумачна діяльність може перетворитися на пряму нормотворчість.

Протягом строку чинності правових норм їх «буква» може залишатися незмінною, але «дух» може зазнавати перетворень. Визначаючи в такому разі значення норми права, необхідно враховувати наявність двох тенденцій в правотлумачній діяльності — статичної і динамічної. У межах статичного підходу значення норми права з моменту її ухвалення і протягом всього періоду її дії визнається незмінним у часі. За цього підходу в процесі тлумачення підлягає з’ясуванню «воля історичного законодавця», тобто те значення норми права, що було вкладено в неї на момент прийняття відповідного правового акта.

За динамічного підходу в теорії тлумачення права значення норм права може еволюціонувати з перебігом часу. У цьому випадку правотлумачна діяльність спрямована на з’ясування «волі актуального законодавця», тобто значення, що надається правовій нормі суспільством на відповідному етапі розвитку з урахуванням мінливих умов суспільного життя. Наприклад, такий підхід використовує Європейський суд з прав людини при тлумаченні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом тлумачення можуть виступати не тільки нормативні, а й індивідуальні правові акти, особливо ті, які розраховані на тривалу дію, мають юридично складний характер. Тлумачення індивідуальних правових актів спрямовано на з’ясування змісту індивідуальних приписів, які містяться в правозастосовних актах та актах реалізації права – рішеннях суду, адміністративних актах, правочинах, договорах, заповітах тощо.

Так, ст. 213 Цивільного кодексу України вказує, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. Ст. 1256 ЦК України говорить, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі виникнення між ними спору – судом. Відповідно до ст. 221 Цивільного процесуального кодексу України, якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз’яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.