§ 3. Кодифікація законодавства та створення зводу законів

Кодифікація законодавства — це вид систематизації, що здійснюється шляхом перероблення та зведення в процесі нормотворчості норм права, які містяться в різних нормативно-правових актах, у логічно узгоджену, побудовану на наукових принципах систему й створення на цій основі нового єдиного нормативно-правового акта.

Ознаками кодифікації є такі:

1) як і консолідація, вона завжди є офіційною систематизацією, що здійснюється виключно в межах нормотворчої діяльності;

2) результатом кодифікації є видання нового (кодифікованого) нормативно-правового акта;

3) у процесі кодифікації з’являються нові елементи системи права — норми й інститути права, що принципово відрізняє кодифікацію від інших видів систематизації;

4) з набранням чинності кодифікованим актом попередні акти, що регулюють аналогічні суспільні відносини, втрачають чинність повністю або в частині, що суперечить цьому актові.

Результатом кодифікації є видання кодифікованого акта — нового зведеного нормативно-правового акта, що системно й вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин — на рівні галузі або підгалузі права.

Кодифіковані акти становлять той фундамент, на якому будується нове законодавство. Вони впорядковують нормативно-правовий масив, усувають наявні суперечності, уніфікують правовий категорійний апарат, забезпечують термінологічно-мовну єдність нормативно-правових актів.

На відміну від результатів інших видів систематизації кодифікований акт не тільки впорядковує чинне законодавство, а й якісно його вдосконалює, методологічно та методично унормовує. Кодекс є свідченням високого рівня розвитку юридичної науки та законодавчої техніки й водночас потужним поштовхом до подальших наукових досліджень відповідної галузі, розробки та видання нових нормативно-правових актів на виконання його норм. Підготовка до його видання, як правило, займає роки й навіть десятиріччя (так, накопичення необхідного наукового потенціалу, підготовка та безпосереднє опрацювання Німецького цивільного уложення зайняло майже все ХІХ століття).

За рівнем переробки та оновлення правових норм історично склалися два основні методи кодифікації: кодифікація-компіляція та кодифікація-реформа.

Кодифікація-компіляція — це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання чинних норм права та їх приведення в певну кодифіковану форму без суттєвих змін.

Цей метод використовується в разі, якщо єдиною метою кодифікації є спрощення та уніфікація законодавства. Багато відомих історії кодифікацій здійснено саме за цим методом. Серед них — Руська правда, Соборне уложення 1649 р., Господарський кодекс України.

Кодифікація-реформа — це метод кодифікації законодавства, що передбачає зібрання норм права та їх приведення в певну кодифіковану форму із суттєвими змінами, зокрема створенням принципово нових норм та інститутів.

Цей метод є складнішим, довшим, передбачає більш високий рівень юридичної науки та нормотворчої майстерності. Як правило, він використовується на тих етапах реформування суспільства, що передбачають одночасне реформування правової системи й досягнення не тільки суто юридичних, а й інших цілей — утвердження та закріплення нових цивілізаційних стандартів, нового типу державного режиму, принципово нових відносин власності тощо. Такими кодифікаціями є Французький цивільний кодекс 1804 р., відомий як Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення 1896 р. Серед прикладів сучасних вітчизняних кодифікацій-реформ — Цивільний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кримінальний процесуальний кодекс України.

Головними видами кодифікованих актів є Основи законодавства та кодекси.

Основи законодавства містять найбільш загальні норми права й визначають цілі та принципи правового регулювання певної групи суспільних відносин. Вони видаються зазвичай у країнах з федеративною формою державного устрою й мають на меті уніфікацію майбутніх однотипних законодавчих актів суб’єктів федерації. Такі кодифікації видавалися, наприклад, у Російській Федерації до 1993 р.

У національній правовій системі України специфічною метою Основ законодавства є закріплення найбільш загальних, принципових положень, що в подальшому мають стати стрижневими для нових законів. На цей час в Україні діють Основи законодавства про охорону здоров’я, про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Ці нормативно-правові акти затверджені законами України, містять норми прямої дії й є фундаментом для створення відповідних законів і підзаконних актів.

Кодекс є єдиним, зведеним, юридично й логічно цілісним, внутрішньо узгодженим нормативно-правовим актом. Він забезпечує на науковій основі повне, узагальнене та системне регулювання відповідної галузі або підгалузі права.

На цей час чинними є 22 кодекси України: Цивільний, Сімейний, Земельний, Житловий, законів про працю, Господарський, Кримінальний, про адміністративні правопорушення, Бюджетний, Податковий, Митний, Цивільний процесуальний, адміністративного судочинства, Господарський процесуальний, Кримінальний процесуальний, Кримінально-виконавчий, Повітряний, Лісовий, про надра, Водний, торговельного мореплавства, цивільного захисту. Законодавча діяльність із кодифікації законодавства є безперервною. Так, на стадії опрацювання знаходяться проекти Трудового, Виборчого кодексів України, а також змін до чинних кодексів.

Кодекси є важливим чинником стабільності системи законодавства, національної правової системи загалом. Діють вони, як правило, протягом багатьох років. Норми інших нормативно-правових актів, навіть законів, не мають суперечити відповідним кодексам. Так, відповідно до частини другої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами, якщо вони не суперечать цьому Кодексу. Відповідно до частини другої статті 4 Цивільного кодексу України якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до цього Кодексу, причому обидва проекти розглядаються Верховною Радою України одночасно. Зазначеними нормами законодавець визначає особливе місце кодексів у системі законодавства, забезпечує стабільність правового регулювання.

Основними видами кодифікацій є галузева й спеціальна.

Галузева кодифікація здійснюється на рівні певної галузі законодавства. Її результатами в Україні є видання, наприклад, Цивільного, Кримінального, Цивільного процесуального, Кримінального процесуального кодексів.

Спеціальна кодифікація здійснюється в межах певної підгалузі законодавства. В результаті здійснення цього виду кодифікації в Україні видані, наприклад, Бюджетний, Податковий, Митний кодекси.

Особливим видом систематизації законодавства є створення зводу законів — зібрання в одному нормативно-правовому акті всього чинного законодавства держави, розташованого у хронологічному порядку або за галузями права.

Цей систематизований акт відрізняється такими головними ознаками:

1) він завжди є офіційним джерелом нормативно-правових актів, оскільки видається від імені та за дорученням органу законодавчої влади;

2) звід законів має пріоритет перед усіма попередніми офіційними публікаціями законів, містить їхню чинну редакцію;

3) він є зібранням усіх чинних законів без виключення (а не кодифікацією за галузевим принципом);

4) цей вид систематизації передбачає велику попередню законотворчу роботу з узгодження норм права, усунення колізій і прогалин у законодавстві, скасування застарілих норм, об’єднання законів, що регулюють однакові питання, в єдині законодавчі акти тощо.

Діяльність із опрацювання зводу законів має властивості консолідації та кодифікації, він займає окреме, особливе місце серед інших результатів систематизації. Робота з підготовки та видання зводу законів є довгою, важкою, передбачає надзвичайно високий рівень юридичної науки та законодавчої техніки.

Історії юриспруденції відомі реальні приклади створення таких універсальних актів. Першим з них вважається давньоримський Звід законів Юстиніана, що в XVI ст. отримав назву Corpus juris civilis — Звід цивільних законів. В історії російського права першим і найвідомішим повноцінним актом такого типу був Звід законів Російської імперії 1833 р. Він складався з 16 великих томів, містив у хронологічному порядку всі закони Російської імперії починаючи з Соборного уложення 1649 р. і був визнаний єдиним чинним законодавчим актом країни.

Слід зазначити, що кодифікації є важливим показником рівня прогресу людства, взірцем правничої думки. Почесне місце в скарбниці світової культури займають перший із видатних кодексів — вавілонський Кодекс Хаммурапі, оригінал якого у вигляді базальтової стели зберігається в Луврі (Париж), римські Закони XII таблиць і Corpus juris civilis, Руська правда — пам’ятник середньовічної вітчизняної правничої думки, славнозвісні кодифікації ХІХ століття — Кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложення, Звід законів Російської імперії та ін. Ці зразки систематизації законодавства є видатними пам’ятками не тільки правничої думки, а й світової цивілізації загалом.

Частина п’ята