§ 4. Нормотворча техніка: поняття, елементи. Юридична термінологія.

Важливим інструментом нормотворчої діяльності є нормотворча техніка – система засобів і правил вираження та закріплення змісту нормативно-правових актів, використання якої забезпечує ясність, точність, чіткість та несуперечність цих актів.

Ознаками нормотворчої техніки є:

1. Вона є різновидом юридичної техніки, яка охоплює сукупність засобів і правил вираження і закріплення змісту юридичних актів; безпосереднім її предметом виступають юридичні акти-документи. Нормотворча техніка застосовується при створенні нормативно-правових актів, що відрізняє її від інших видів юридичної техніки (правозастосовної, інтерпретаційної, договірної та ін.)

2. Її використання спрямоване на створення ясних, точних, чітких та несуперечливих нормативно-правових актів. Неправильне або неповне її використання призводить до недоліків як окремих нормативно-правових актів, так і всієї системи законодавства, що ускладнює реалізацію норм права, сприяє їх порушенню.

3. Вона включає відповідні засоби і правила. Засоби нормотворчої техніки є інструментами, що використовуються в процесі нормотворчості з метою забезпечення ясності, точності, чіткості та несуперечливості нормативно-правових актів (юридична термінологія, юридичні конструкції, способи викладення нормативно-правових актів тощо). Правила нормотворчої техніки є технічними нормами, які встановлюють вимоги до вираження і закріплення змісту нормативно-правових актів та регулюють застосування відповідних засобів нормотворчої техніки.

4. Вона заснована на знаннях та досвіді, накопичених у сфері нормотворчої діяльності. Якість нормотворчої техніки, її належне використання при створенні нормативно-правових актів дає змогу досягти техніко-юридичної досконалості законодавства. Найбільш важливі засоби та правила нормотворчої техніки закріплюються в регламентах, які регулюють діяльність суб’єктів нормотворчості, викладаються в методичних рекомендаціях, посібниках з нормотворчої техніки.

За видами актів, при створенні яких використовується нормотворча техніка, можна виокремити законодавчу техніка та техніку творення підзаконних нормативно-правових актів.

У складі нормотворчої техніки можна виділити такі групи засобів і правил:

1) філологічні засоби і правила, які забезпечують стислість, зрозумілість, точність мови нормативно-правового акта. Вони включають використання таких засобів, як слова, словосполучення, речення, абревіатури, розділові знаки тощо.

Філологічні правила вимагають: відповідності мови акта нормам українського правопису; експресивної нейтральності (беземоційності), неупередженості мови акта: доступності мови акта, що досягається за рахунок її точності, простоти, стислості, та ін.

2) логічні правила та засоби, які забезпечують послідовність та несуперечливість нормативно-правового акта. Вони формуються, зокрема, через: утворення і використання таких логічних засобів, як поняття, судження, умовиводи; додержання основних логічних законів (тотожності, суперечності (несуперечності), виключення третього);

Додержання правил формальної і деонтичної логіки забезпечує послідовність викладення змісту, узгодженість нормативно-правових приписів; недопущення логічних суперечностей; послідовне однакове використання понять.

3) структурні засоби і правила, які забезпечують поділ нормативно-правового акта на його структурні елементи. Структура нормативно-правового акта може включати: преамбулу, основну частину, прикінцеві та перехідні положення, додатки. Нормативно-правовий акт залежно від виду і обсягу поділяється на пункти та підпункти, абзаци пунктів, статті та частини статей, частини, розділи та підрозділи, глави, книги та ін.

4) засоби і правила оформлення документів, що визначають використання реквізитів нормативно-правового акта. Такими реквізитами є: вид акта; назва суб’єкта нормотворчості; найменування (заголовок) нормативно-правового акта; підпис посадової особи; дата і місце прийняття, номер акта; номер акта у єдиному державному реєстрі нормативних актів;

5) засоби і правила, що відповідають за системні зв’язки нормативно-правових актів. До них відносяться: відсилка (позначення зв’язків між приписами нормативно правових актів, доручення підготувати і прийняти певний нормативно-правовий акт, привести власні акти у відповідність з прийнятим, оперативні приписи, за допомогою яких вводяться в дію і припиняється дія норм права; примітки; правове застереження та ін.

Для забезпечення системності слід досягти несуперечності між нормативно-правовими приписами, скоротити до мінімуму кількість нормативно-правових актів з одного і того ж питання, уникати необґрунтованого дублювання нормативно-правових приписів, узгоджувати акти, що видаються, з раніше прийнятими (своєчасно скасовувати акти та їх частини, що суперечать новому акту, вносити необхідні зміни до чинних актів тощо), мінімізувати відсилання до нечинних нормативно-правових актів, оперативно приймати необхідні акти, системно використовувати термінологію;

6) спеціально-юридичні засоби і правила. До них відносяться термінологія законодавства, юридична конструкція, презумпція, фікція, галузева типізація, спосіб формулювання норм права тощо.

Термінологія законодавства – це сукупність термінів, які застосовуються в законодавстві. У свою чергу термін – це слово або усталене словосполучення, що позначає поняття, яке використовується при викладенні змісту нормативно-правового акта.

Терміни, яка використовуються в законодавстві, поділяються на три основні види: загальновживані терміни (територія, ділянка, документ тощо); спеціальні технічні терміни — слова та словосполучення, які походять з інших (неюридичних) наук (рентген, аудіовізуальний твір, провайдер та ін.); спеціальні юридичні терміни — слова та словосполучення, відбивають специфіку правових явищ та використовуються юриспруденцією (позов, дієздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт тощо).

Нормотворча техніка передбачає вимоги щодо єдності, однаковості вживання термінології (один термін повинен послідовно застосовуватися на позначення одного й того ж поняття; для позначення одних і тих же понять неприпустимо використовувати синоніми). Термінологія законодавства має бути стабільною: неприпустимо без достатніх підстав відмовлятися від усталених термінів, а зміна їх значення має бути завжди обґрунтованою

Крім того, нормотворча техніка покликана забезпечувати простоту, зрозумілість та чіткість термінології. Головним засобом забезпечення цієї вимоги є визначення термінів у нормах-дефініціях або в описових гіпотезах, диспозиціях та санкціях. Нормативні дефініції усувають неясність нормативно-правових актів, сприяють їх одноманітному застосуванню, зменшують можливість різного тлумачення в процесі реалізації права.

Юридична конструкція – це засіб побудови правового матеріалу відповідно до певного виду або типу правових відносин. Цей засіб забезпечує логічність, послідовність, однотипність та стислість викладу змісту закону. В кожній галузі права існують сталі, базові юридичні конструкції: склад злочину в кримінальному праві; модель цивільного договору в цивільному праві та ін. Так, конструкція складу злочину пов’язує в єдине ціле низку норм Загальної частини КК України та дає змогу уніфіковано викласти конкретні склади злочинів в Особливій частині КК України.

Юридична презумпція – це засіб, що закріплює припущення про існування або відсутність юридично значимого факту. Презумпція утворюється на основі досвіду, завдяки спостереженню за повторюваними обставинами. Прикладом юридичної презумпції є припущення про смерть особи за умови її тривалої відсутності за місцем проживання, презумпція батьківства при народженні дитини у шлюбі, презумпція добросовісності поведінки учасника цивільних відносин.

Юридична фікція – це засіб, за допомогою якого неіснуючі явища, процеси та обставини визнаються юридично існуючими, а також існуюче визнається юридично неіснуючим. Прикладом використання фікції у кримінальному праві є визнання за певних обставин несудимими осіб, які мають судимість.

Галузева типізація – це засіб, який дозволяє закріпити норми права таким чином, щоб вони включались у певну галузь права. Це досягається шляхом включення норми права в галузевий кодифікаційний акт, застосування галузевої термінології та ін.

В процесі нормотворчості використовуються два основних засоби формулювання норм права – абстрактний і казуїстичний. Абстрактний спосіб формулювання приписів полягає у визначенні обставин, дій, явищ через родові ознаки. Прикладами його використання є визначення поняття злочину, встановлення правила про можливість будь-яких не заборонених законом дій власника щодо його майна. Сутність казуїстичного способу полягає у визначенні обставин чи дій через вказівку на їх індивідуальні ознаки, в тому числі шляхом формулювання переліку відповідних фактів, обставин, підстав, суб’єктів, повноважень тощо (наприклад, визначення переліку осіб спадкоємців та черговості їхнього спадкування).

Контрольні запитання:

1. Охарактеризуйте загальні риси нормотворчості, її функції та види.

2. Розкрийте зміст принципів нормотворчості.

3. Назвіть і охарактеризуйте стадії створення нормативно-правових актів.

4. Дайте визначення поняття нормотворчої техніки та назвіть групи правил та засобів, що утворюють її зміст.

5. Змістовно охарактеризуйте основні правила і засоби нормотворчої техніки.

6. Назвіть відмінності між законодавчою технікою і технікою підзаконних нормативно-правових актів.

7. Розкрийте значення термінології як засобу нормотворчої техніки, назвіть види термінів, що використовуються в законодавстві, основні вимоги до них.