Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
УЧЕБНИК ПО ТГП.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

§ 4. Об’єкти правових відносин, їх види

Об’єктом правовідносин є матеріальне або нематеріальне благо, задля одержання, передачі або використання якого суб’єкти вступають у правовідносини.

Вони є конкретними й індивідуалізованими; саме потреба в об’єкті зумовлює виникнення правового зв’язку між суб’єктами, викликає появу та реалізацію їх прав і обов’язків.

Залежно від специфіки блага виділяють такі види об’єктів правовідносин:

1) природні об’єкти:, земля, її надра, атмосферне повітря, водні, лісові та інші природні ресурси; вони мають природний характер, людьми не створюються, але використовуються ними для задоволення своїх потреб;

2) речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше рухоме й нерухоме майно. Предмети матеріального світу задовольняють різноманітні потреби людини і виступають об’єктами майнових відносин (наприклад купівля-продаж, дарування, обмін, спадкування);

3) немайнові блага (особисті та соціальні): життя, здоров’я, честь і гідність, свобода, недоторканність житла, права людини і громадянина, конституційний лад, громадський порядок і безпека, довкілля, належне управління та ін. Вони визнаються значущими для суспільства і людини, унаслідок чого захищаються правом.

4) результати дій, у тому числі послуги та результати робіт. Вони надаються у сферах управління, побутового обслуговування, господарській, культурній, освітянській та інших сферах (наприклад, соціальні, адміністративні, фінансові, побутові).

5) об’єкти права інтелектуальної власності (літературні та художні твори, комп’ютерні програми, наукові відкриття, торгівельні марки та ін.). З приводу використання та передачі таких об’єктів виникають різноманітні правовідносини.

5. Юридичний зміст правовідносин

Змістом правовідносин є суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Суб'єктивне право — це гарантована нормами права міра можливої поведінки особи.

Суб’єктивне право безпосередньо пов’язане із свободою особи і виступає мірою цієї свободи. Воно належить уповноваженій особі, його реалізація дає змогу задовольнити певний власний інтерес. При цьому носій суб’єктивного права вільно обирає передбачений правом варіант поведінки. Наприклад, особа має право на шлюб, на працю та відпочинок тощо. Водночас межі можливої поведінки суб’єкта визначені нормами права. Так, право на шлюб може бути реалізоване особою лише за наявності певних умов (досягнення шлюбного віку, дієздатності та ін.) і з дотриманням законодавчих обмежень (наприклад, щодо заборони перебування в іншому шлюбі, заборони перебування в шлюбі з родичами прямої лінії споріднення).

Реалізація суб’єктивного права, тобто переведення передбачених ним можливостей у практичну площину, реальне здійснення відповідних правомірних дій, відбувається як у межах правовідносин, так і поза ними.

У першому випадку вона зумовлена певними юридичними фактами (наприклад, фактом укладання договору, подачі позову, скарги або заяви, виданням наказу). Саме в межах правовідносин відбувається конкретизація суб’єктивного права, визначеного нормою права: здійснюється його прив’язка до іншого суб’єкта – зобов’язаної сторони, до певного об’єкта (визначеного блага), уточнюється зміст та межі дозволеної поведінки уповноваженої особи.

У складі суб’єктивного права можна виокремити такі правомочності, як:

а) право на власні дії; тобто можливості суб’єкта діяти особисто;

б) право на чужі дії, тобто можливість суб’єкта вимагати певної поведінки від зобов'язаної особи (вимагання);

в) право на дії уповноважених осіб, тобто можливість звертатися до уповноважених на це суб'єктів заради застосування державного примусу у випадках невиконання зобов'язаною особою своїх обов'язків (домагання).

Наприклад, у разі відчуження майна виникають правовідносини між покупцем і продавцем. Покупець має право: оплатити і одержати товар (право на власні дії); вимагати від продавця і передати товар (право на вимагання); звернутися до суду про відшкодування збитків.

Юридичний обов'язок — це встановлена нормами права міра належної поведінки особи.

Юридичний обов’язок покладається на зобов’язану особу, яка повинна обрати передбачений правом варіант поведінки – здійснювати певні дії або утримуватися від них. При цьому право визначає міру необхідної поведінки. Наприклад, особа зобов’язана сплачувати податки в певному розмірі та у визначені строки, батьки зобов’язані утримувати своїх дітей і піклуватися про них, суб’єкти підприємницької діяльності повинні утримуватися від поширення неповних, неточних або неправдивих даних про походження товару, виробника, ціну і знижки на них. Юридичний обов’язок є гарантом виконання суб’єктивних прав, що встановлюються в інтересах уповноваженої особи.

Реалізація юридичних обов’язків, так само як і реалізація суб’єктивного права, відбувається в межах правовідносин або поза ними. У межах правовідносин визначений нормою права юридичний обов’язок конкретизується: визначаються уповноважена сторона, певний об’єкт, уточнюється зміст та межі належної поведінки зобов’язаної особи.

Юридичний обов’язок передбачає:

а) необхідність здійснення певних дій або утримання від них;

б) необхідність відреагувати на законні вимоги уповноваженої особи;

г) необхідність не перешкоджати уповноваженій особі користуватися благами, на які вона має право.

в) необхідність нести відповідальність за невиконання своїх обов’язків;