§ 4. Нормативно-правовий договір як джерело права

Нормативно-правовий договір – це двостороння або багатостороння угода, яка встановлює, змінює або скасовує норми права. Такі договори на відміну від індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбний договір) містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого характеру.

Нормативно-правовий договір характеризується такими ознаками:

• це акт, яким встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права;

• він є результатом узгодженої волі сторін;

• його юридична сила залежить від правового статусу суб’єктів, що його укладають;

• укладається і набуває чинності за встановленою процедурою (ратифікація, затвердження, узгодження, колективні переговори, тощо)

• його виконання гарантується державою, зокрема шляхом застосування мір примусу.

За сферою дії виокремлюють міжнародні та внутрішньодержавні нормативно-правові договори.

Міжнародний договір – це угода, укладена між державами в письмовій формі і врегульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох, зв’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування - конвенція, пакт, угода, протокол та ін.(Віденська конвенція про право міжнародних договорів).

Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України регулюється Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. Згода України на обов’язковість для неї міжнародного договору підтверджується шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору. Чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Внутрішньодержавні договори укладаються в сфері конституційного, трудового, адміністративного, фінансового права та ін.

Прикладом конституційного договору є Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України 1995 р., який діяв до прийняття Конституції України 1996 р.

У трудовому праві застосовуються два види нормативних договорів: колективні договори і колективні угоди. Порядок їх укладання та виконання визначається Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. Колективний договір –це двостороння угода, яка укладається між профспілковим комітетом, який представляє трудовий колектив, і власником підприємства, установи, організації з метою регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних інтересів працівників і власників. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання змін в організації виробництва і праці; нормування і оплати праці; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування працівників, тощо. Колективні угоди укладаються на двосторонній основі на на галузевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях.

У сфері адміністративного права набуває поширення адміністративний договір. Кодекс адміністративного судочинства України визначає адміністративний договір як дво- або багатосторонню угоду, зміст якої становлять права та обов‘язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб‘єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди ( п.14 ст. 3). Адміністративні договори найчастіше мають нормативний характер, що пояснюється їх публічно-правовою природою і функціональним призначенням. Вони укладаються в публічних інтересах, а їхня цільова спрямованість – це досягнення загального блага.

Роль нормативно-правового договору як джерела права постійно зростає, що обумовлено процесами децентралізації, застосуванням до координаційних методів правового регулювання. Нормативний договір зручним способом регулювання, дозволяє враховувати взаємні інтереси суб’єктів і забезпечувати відносно безконфліктне функціонування громадянського суспільства. В країнах романо-германської правової сім’ї (у тому числі в Україні) нормативні договори відносять до обов’язкових, первинних джерел права.