3. Політична система сучасної України.

Уже майже 18 років, як Україна здобула незалежність. Ці роки характеризуються процесом утворення нової політичної системи, який відбувається складно і суперечливо. Йдеться про процес переходу від тоталітарно-авторитарного суспільного устрою до демократичної правової держави, громадянського суспільства. Україна завершила перший етап перехідного процесу – проголошення незалежності та набуття атрибутів державності. Після серпня 1991 р. почали складатися зовсім нові умови суспільного життя. Існуючі політичні інститути були неспроможні діяти ефективно, а нова політична система, яка покликана через відповідні інститути здійснювати управління суспільством, виробляється дуже повільно. Українська політична система вибудована так, що вона просто приречена на постійні кризи – таку думку висловив директор Українського представництва Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланге. Таке вже було на початку 90-х років минулого століття. У 1996 році цю проблему розв’язали ухваленням нової конституції, що сприяла авторитарності Президента Кучми, але водночас робила систему менш кризовою. Конституційними змінами 8 грудня 2004 року цей механізм був зруйнований, і тому Україна має вкрай розбалансовану систему управління.

Згідно з Конституцією, Україна належить до країн з демократичним устроєм, де «визнається і діє принцип верховенства права». Стаття шоста Основного закону країни проголошує, що: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Проте, задекларовані засади вітчизняної політичної системи не завжди й у всьому узгоджуються з політичною практикою, що засвідчує складність та суперечливість трансформації тоталітарної системи у демократичну.

Політична система сучасного українського суспільства належить до перехідного типу. Це – пострадянська, посткомуністична, посттоталітарна політична система, яка має пережитки минулого суспільного ладу. Разом з тим, це політична система з демократичною політичною орієнтацією, що закріплена в Конституції України, багатопартійна, відкрита для реформ. Вона поєднює прикмети командно-змагальної та соціопримирливої системи, синтезує традиції східноєвропейської і західноєвропейської політичних культур.

Основними завданнями подальшого розвитку сучасної української політичної системи є:

• Побудова демократичної, правової та соціальної держави з ефективно діючим парламентом, урядом, незалежними судовими органами, чітким розподілом повноважень кожної з гілок політичної влади;

• Формування зрілого громадянського суспільства як сукупності вільних людей та їх самодіяльних організацій, особливо, профспілок і політичних партій;

• Утвердження принципів народовладдя, законності політичного та ідеологічного плюралізму, прав опозиції, гласності та інших засад демократичної політичної системи.

Головною метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, діючої народної демократії. Надзвичайно важливо вчасно само оновити політичну систему з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її адаптація є важливим компонентом розвитку політичної системи.

Отже, політична система суспільства – це складна розгалужена сукупність політичних інститутів, соціально-політичних структур, політичних суб’єктів та форм взаємодії між ними. Взаємовідносини між ними становлять зміст політичного життя суспільства.