3. Політична поведінка особи та її різновиди.

Поняття політична участь у політичній науці використовується для позначення різноманітних форм непрофесійної політичної участі, діяльності, показуючи ступень реального впливу громадян на інститути влади і процеси прийняття рішень[8, с. 414]. Під політичною поведінкою розуміють будь-яку форму діяльності для здійснення влади або протидії її здійсненню. Політична поведінка суб’єктів політики найчастіше спрямовується на залучення громадян до державного й суспільного управління; зміцнення інституцій влади; забезпечення дотримання законності, правопорядку, демократичних норм і процедур; формування політичної свідомості громадян; сприяння підвищенню довіри до політичних інституцій; гарантування інтересів меншин (національних, конфесійних тощо); вироблення і упровадження в політичну сферу міжнародної та регіональної політики. Політична поведінка також може впливати на зміни суспільно-політичних структур, державних інституцій, що відбивається на силі, обсязі та ієрархічних відносинах у владній піраміді. Виходячи з цього виділяють радикальну політичну поведінку (революція, контрреволюція, заколот); реформаторську (спрямована на суспільні зміни, які не підривають основу влади правлячої еліти) та політичні переворот (змінює правлячу еліту, не торкаючись реформування соціально-економічного розвитку країни, суспільно-політичних структур).

Найбільш загальну типологію політичної поведінки здійснив відомий німецький вчений Макс Вебер. Залежно від ступеня участі людей у здійсненні влади від розрізняв три типи поведінки:

• Політики за випадком

• Політики за сумісництвом

• Політики за професією

Польський політолог Єжі Вятр розрізняє п’ять типів особистостей, а отже і п’ять видів притаманної їм поведінки у політичній сфері.

• Активісти, поведінка яких у політиці є активною. Вони активно підтримують або не підтримують владу. Активно прагнуть до неї.

• Компетентні спостерігачі – цікавляться політикою, розуміють її значення, однак, не бажають приймати у ній активної участі. Часто такими спостерігачами є письменники, вчені тощо.

• Компетентні критики, в яких ставлення до здійснення влади є негативним, інтерес до політики проявляється у відразі до політичної діяльності, однак вони добре проінформовані про політичне життя

• Пасивні, які негативно або нейтрально ставляться до влади, про діяльність якої проінформовані через свій громадянський обов’язок.

• Аполітичні і відчужені – категорично не беруть участі у політиці, не цікавляться і не знають про політичне життя, політику у цілому нічого.

У політичні поведінці як колективній дії виділяють також такі основні групи:

• Лідери – очолюють групи, рухи. Вони мають авторитет і ставлять мету.

• Послідовники, які підтримують цілі лідерів. Політична поведінка має різний ступінь активності.

• Активісти – є посередниками між лідерами і послідовниками, організовують учасників політичного руху, постачають інформацію.

• Лідери думки – інтелектуально впливають на рух, політичні партії, політичне життя. Як правило це публіцисти, письменники, журналісти, актори, ведучі, які через ЗМІ можуть впливати на політичне життя суспільства, формувати політичну думку у ньому. Дуже часто бувають заангажовані і не відображають дійсного стану речей.

Також типи політичної поведінки можна класифікувати залежно від того, які мотиви існують у індивіда стосовно влади. Так, частина політологів (зокрема, автори підручника «Політологія», за науковою редакцією Антоніни Колодій) вважає, що більшість політиків – гравці. Політична поведінка у політичній сфері розглядається як різновид ігрової діяльності, а влада залежить від визнання суспільством даного гравця. Гравець намагається будь-що здобути підтримку, визнання, мало цікавлячись політичними програмами і ідеологіями політичних сил і самої держави. До ідейних суб’єктів політики гравець ставиться як до шахових фігур, які переставляють на ігровому полі досвідчені гравці заради досягнення перемоги.

Політична поведінка також може бути представлена як досягнення особою влади заради панування над іншими. Таке ставлення до влади характерне для авторитарної особи.

Завжди знайдуться особи, які шукають у владі засіб для здобуття якихось особливих благ. З такої точки зору політичну поведінку розглядають як таку, що мотивом її виступає влада як джерело багатства, престижу, слави тощо. Особа, що характеризується такою поведінкою, розглядає владу не як служіння суспільству, хоч і може здійснювати її у такий спосіб, що це принесе користь певній групі.

Вважається, що нормальна людина, опиняючись у становищі політичного лідера, суб’єкта політичних відносин, прагне довести свою моральність, стурбованість долею інших людей, показати своє бажання і здатність їх захистити. Політична поведінка у такому випадку підпорядковується єдиному – служінню суспільству. Серед людей, які звертались до політики з таким шляхетним наміром, можна назвати Ататюрк, Джон Кеннеді, А. Сахаров, І. Юхновський. Така поведінка найчастіше виникає у складних історичних ситуаціях, коли на перший план висуваються проблема вибору напряму розвитку, співвідношення мети і засобів її досягнення.

Активна поведінка особи у політичному житті, політичній сфері суспільства потребує певних соціально-економічних, політико-організаційних, політико-правових передумов. На політичну поведінку людини також можуть впливати психологічні і біологічні якості та характеристики. Зрозуміло, що зазначені типи політичної участі і політичної поведінки є досить умовними, але з урахуванням конкретних соціально-політичних та соціально-економічних умов, певною мірою можна прогнозувати політичну поведінку людей, які домагаються влади, бажають утримати її у своїх руках, або вплинути на неї.

Отже, політична сфера суспільства являє собою багатопланове поняття, що оперує сукупністю категорій з різних сфер політичного знання. З’ясування взаємозв’язку політичної сфери з іншими сферами людської діяльності неможливо без характеристики людини, особи, як суб’єкта політики. Особа входить у політичне життя суспільства внаслідок процесу політичної соціалізації, який передбачає ознайомлення людини з нормами, стандартами поведінки у політикумі, розвиток політичних знань та оволодінням новим досвідом політичної участі, політичної поведінки.