2. Політична думка епохи Середньовіччя.

Середньовіччя в історії Західної Європи – це тисячолітня епоха (УІ-ХУІ ст.) формування і розвитку феодалізму в Європі. Політичні вчення цієї епохи постійно змінювалися. Сильний вплив на них справляли християнська релігія і римо-католицька церква, яка практично неподільно панувала в той час у сфері ду­ховного життя. У центрі ідейно-політичних зіткнень цього періоду була бо­роть­ба між римо-католицькою церквою, папством, з одного боку, і світсь­кими феодалами, монархами, з другого, за вплив у суспільстві. Відповідно, однією з центральних проблем політичної думки стало питання про те, яка вла­да – духовна (церква) чи світська (держава) повинна мати пріоритет у суспільстві.

На розвиток політичної думки Середньовіччя значний вплив мали і вчення античних мислителів, особливо їхні ідеї про походження і сутність держави, про правильні і неправильні форми правління та їх взаємозв’язок.

Найпомітнішою постаттю середини ХІІІ століття є домініканський монах, учений-богослов Фома Аквінський (1224-1274), який намагався пристосувати вчення Аристотеля для обґрунтування католицьких догматів. Наслідуючи давньогрецького мислителя, Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою: поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, в них від природи закладене прагнення об’єднатися і жити в державі. З цієї природної причини й виникає держава як політична спільність людей. Метою державності є спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Здійснення цієї мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища можновладців і дотримання всіма встановленого Богом обов'язку підкорятися правителям, які уособлюють собою державу.

Питання походження, сутності і форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької церкви. За його тлумаченням, сутністю влади є такий поря­док відносин панування і підкорення, за якого воля осіб з верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер.

Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє монархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія. Перевагу він віддає монархії, бо її влаштування нагадує як влаштування світу взагалі, створе­ного і керованого одним Богом.

Найяскравішим представником політичної думки епохи Відродження є знаменитий італійський мислитель і політик Ніколо Макіавеллі (1469-1527). На основі узагальнення багатовікового досвіду існування держав минулого й сучасності мислитель доводить, що політичні події, зміни в державі відбуваються не з Божої волі, не з примхи чи фантазії людей, а мають об'єктивний характер.

У своїх історичних працях Н.Макіавеллі намагається розкрити закономірності суспільно-політичних явищ, з'ясувати причини зміни однієї форми держави іншою, визначити найкращу з них, розглянути проблеми співвідношення влади правителя і народу тощо.

Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави (забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання. Але після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада, вважає мислитель, швидко розбещує як правитель, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється.

Н.Макіавеллі розрізняє монархію, аристократію і народне правління, спотворенням яких є тиранія, олігархія та охлократія. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою, на його думку, є змішана форма, в якій поєд- нуються елементи всіх правильних форм. Порівнюючи переваги різних форм правління, Н. Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи.

Принципово іншими є погляди Макіавеллі, подані у трактаті «Правитель». Основний зміст цієї праці складають змалювання образу ідеального, на думку Н. Макіавеллі, правителя та рекомен­дації щодо того, як йому здійснювати і зміцнювати свою владу.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення полі­тичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. По суті справи, відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь Н. Макіа­веллі аморалізму в політиці. Політика, в розумінні мислителя, — це сфера підступності й віроломства. Відтоді аморальна політика за принципом «мета виправдовує засоби» дістала назву «макіавеллізм».

У боротьбі за створення міцної централізованої держави у Франції склалося вчення Жана Бодена (1530-1596). Мислитель визначає державу як управління спільністю сімей суверенним державним організмом на основі права. Осередком держави в нього виступає сім’я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім’ї є прообразом і відображенням державної влади. Суверенітет розуміється як абсолютна, постійна і неподільна влада. Проте це зовсім не означає категоричного заперечення за умов монархізму окремих елементів демократії; найкращою вважається така держава, в якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер (королівська монархія).

На відміну від Ж.Бодена, який захищав абсолютизм і приватну власність, представники т.зв. утопічного соціалізму (Т.Мор, Англія; Т.Кампанелла, Франція; та ін.) відстоювали казкову ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вважали приватну власність.