2. Типи та функції політичних партій.

Різноманітність історичних і соціально - культурних умов розвитку країн і народів призвела до виникнення політичних партій, що мають різні організаційні структури, різну ідеологічну спрямованість; істотно вони відрізняються і за способами та функціями діяльності. Коли дослідники вперше поставили завдання класифікувати створені і діючі партії, то головними критеріями такого поділу були або моральні (“хороші” і “неблагородні”), або кількісні (“великі” і “малі” партії). Проте подальший розвиток політичних партій у всіх цивілізованих країнах викликав необхідність створення більш складної типологізації, автори (М.Дюверже, М.Вебер, С.Коен, Є.Вятр, А.Боднер) за основу класифікації беруть певні критерії, причому всі підходи не є альтернативними, а доповнюють один одного. Такими критеріями є й інша більш конкретизована типологія політичних партій.

Прагматичні – це такі партії, які орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо конкретного політика і діють як групи його підтримки.

Революційні партії відкидають існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим.

Реформістські партії орієнтуються на значні перетворення існуючого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними проявили себе комуністичні партії, реформістськими – соціал-демократичні.

Консервативні партії прагнуть зберегти існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

Кадрові партії об’єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структур. Французький політолог М.Дюверже назвав їх “партіями нотаблів” (від франц. notable – видний, почесний, іменитий) – людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм авторитет у політичному житті.

Кадрові партії є децентралізованими об’єднаннями. Вони, як правило, не мають фіксованого членства, звертаються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими є, наприклад, консервативні й ліберальні партії країн Західної Європи, Республіканська й Демократична партії США.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну структуру й порівняно значну кількість членів, між якими встановлюється тісний постійний зв’язок. Це партії з більш-менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну участь у виборах. До масових належить більшість соціал-демократичних, соціалістичних, комуністичних, християнських партій. Масовими можуть бути і фашистські партії.

Кадрові й масові партії розрізняють іще за кількісними показниками. Вважається, що кадрові партії об’єднують у своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові – більш як 10 відсотків.

Масові партії можуть мати слабку або міцну організаційну структуру. Партії з міцною організаційною структурою – це партії централізовані, з чітким членством, ієрархічною побудовою, сильним керівним центром, здатним забезпечити партійну дисципліну і проведення програмної політичної лінії. До них належать передусім комуністичні і фашистські партії. Партіями зі слабкою організаційною структурою є соціалістичні й соціал-демократичні.

Типологія політичних партій за цими та іншими ознаками є одним із найважливіших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити сутність і структуру партій, стратегію і тактику діяльності, їхнє місце та роль у політичній системі суспільства.

Важливою характеристикою політичних партій є їх суспільні функції, які випливають з визначених вище основних завдань партій. Такими функціями є: ідеологічна, пропагандистська, агітаційна, координаційна, інтегративна, консолідаційна та інші.

Треба зауважити, що окреслення функцій, які належить виконувати політичним партіям у суспільстві, стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політичних партій не може бути однозначно позитивною. Практика доводить, що їм властиві й істотні негативні риси; вони можуть вчиняти дії деструктивного характеру.

До негативних рис політичної партії можна віднести, наприклад, відмічену на поч. ХХ століття Р.Міхельсом тенденцію до олігархізації її структури й діяльності, яка випливає з самої природи політики – єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей. “Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо), - писав Міхельс, - містить глибоко аристократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури, викликає в організаційних масах серйозну зміну. Відношення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість”.

Правомірність започаткованого Р.Міхельсом критичного ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У ХХ ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на історичну арену вступили партії екстремістського спрямування – комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В результаті сформувалось критичне ставлення до самого феномену політичної партії у багатьох політологів і політиків. Не без підстав набула поширення думка, що партії спотворюють волю народу, роз’єднують і протиставляють різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади, сприяють корупції.

Загалом політичні партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, здатності, багатства. Такий режим робить вибори формальними й нав’язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні партії, то ним керують злочинні клани.