Контрольні питання

1. Якою є структура політичної свідомості, її рівні?

2. У чому полягає специфіка політичної ідеології?

3. Які стадії у своєму формуванні проходить політична свідомість індивіда?

4. Якою є структура і функції політичної культури?

5. У чому суть концепції політичної культури Г.Алмонда?

6. У чому специфіка патріархальної, підданської та активістської політичних культур?

7. Які фактори впливають на формування національної політичної культури?

8. Дайте характеристику основним рисам політичної культури сучасної України.

Основні поняття

Політична свідомість, функції політичної свідомості, політична культура, загальнонаціональна культура, фрагментарна і інтегрована політична культура, патріархальна та підданська політичні культури, політична культура участі, екстраверсія, інтроверсія, раціональність, ірраціональність, сенсорність, інтуїтивність, екстернальність, інтернальність, інтенціональність, екзекутивність.

Література

2. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

3. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К., 2000.

4. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

5. Гаєвський Б., Ребкало В. Культура державного управління: організаційний аспект. – К., 1998.

6. Матусевич В. Політична культура: теоретико-методологічні методи дослідження//Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 4-5.

7. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Політологія. Кн. Перша: Політика і суспільство. Кн. Друга: Держава і політика / А.Колодій, Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003.

9. Політологія /За ред. І.С.Дзюбка, К.М. Левківського. – К., 2001.

10. Політологія /За ред. Бабкіної О.В., Горбатенка В.П. – К., 2001.

11. Цимбалістий Богдан. Політична культура українців./ Сучасність. – 1994 - № 3, 4 – С. 94-105; 77-90.

12. Щербенко Е. Політична культура в громадянському суспільстві// Вісн. Нац. акад. наук України – 1998, - № 11-12.

Тема 13: Особа в політичному житті суспільства План

1. Особа як первинний суб’єкт політики.

2. Політична участь особи.

3. Політична поведінка особи та її різновиди.

1. Особа як первинний суб’єкт політики.

Будь-яке політичне об’єднання, а також політичну систему загалом не можна уявити без однієї складової – людини, індивіда, особистості. Проблема участі особи у політиці є дискусійною з найдавніших часів. Одні мислителі вважали політику елітарним видом діяльності, інші дотримувались думки, що участь громадян у політиці визначена вже самою суттю людської спільноти. Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується різною участю у політичному житті, різними способами впливу на владу, ступенем політичної активності.

Політичний статус суб’єкта політики у суспільстві у значній мірі визначає форми, масштаби і результати політичної активності індивіда. Можна виділити кілька типів політичного статусу особи, що визначає сутність її залучення у політику.

• Пересічний член суспільства, який має переважно статус об’єкта політики

• Пересічний член суспільства, який характеризується високим політичним інтересом і політичною активністю

• Політичний лідер (формальний і неформальний, місцевий або загальнонаціональний)

• Професійний політик (політика – головне заняття, джерело існування, зміст життя)

• Громадсько-політичні діячі – опоненти або прихильники офіційної влади [5, с. 97].

Людина, як біологічна істота стає особистістю лише у суспільстві. Цей процес у науковій думці отримав назву соціалізації, або процес входження людини у суспільство. Поведінка людини у політичному житті – результат політичної соціалізації.

Політична соціалізація – це процес засвоєння політичних цінностей, переконань, стандартів і шаблонів поведінки, що відбувається протягом становлення індивіда і спрямований на забезпечення його свідомої участі у політичному житті. Фактично політична соціалізація – це процес входження людини у політичну систему.

Існує багато теорій політичної соціалізації (рольова, психологічна тощо). Але всі вони не заперечують той факт, що політична соціалізація є процесом двостороннім. Політична соціалізація передбачає як вплив політичної системи на формування особистості, так і вплив особистості на політичну систему (перенесення нових якостей).

Політична соціалізація виконує інформаційну, ціннісно-орієнтовану, установчо-нормативну, діяльнісну функції. Головна функція політичної соціалізації – формування самостійного і відповідального суб’єкта політики. Політична соціалізація повинна допомогти людині усвідомити свої дії у політичній сфері, своє місце у політичні системі, зробити правильний вибір. Вона спрямована на формування свідомого громадянина демократичної держави.

Кожне суспільство зацікавлено, щоб процес політичної соціалізації пройшов малопомітним для людини. У певній мірі цей процес є керований державою. Державі не все рівно, якими будуть її громадяни. Цей процес є різним у демократичних і недемократичних державах. Якщо демократичному суспільству потрібні свідомі, раціональномислячі, вільні громадяни, то тоталітаризмові, а частково і у авторитарному суспільству потрібні громадяни, які будуть виконувати будь-яке рішення влади.

Існують більш-менш усталені риси “ідеального громадянина”, які кожна розвинута держава хотіла бачити як активного суб’єкта політики:

1. Усвідомлені інтереси

2. Сформовані ідеологічні орієнтації

3. Знання правил політичної гри

4. Активна участь у політичному процесі [3, с. 134].

На процес політичної соціалізації впливає багато факторів. Чинники та колективні суб’єкти, які впливають на формування політичної свідомості, формування “політичної людини”, називають агентами політичної соціалізації. Ними є сім’я, система освіти, закони, референтні групи, лідери, ЗМІ. Референтні групи вважаються найвпливовішими у справі політичної соціалізації (партії, етнічні групи, релігійні спільноти, групи за професіями). Такі групи мають вплив на людину, навіть тоді, коли вона не є їх активним членом.

Політична соціалізація – процес безперервний, і як будь-який процес, має свої стадії, етапи розвитку. Найчастіше у науковій думці виділяють наступні етапи політичної соціалізації:

• Дотрудовий період загальної соціалізації

• Активна стадія

• Пасивна стадія [3, с. 136]

Також часові стадії процесу політичної соціалізації розділяють на два етапи: первинної і вторинної соціалізації. Первинна соціалізація проходить у дитинстві і формально завершується із набуттям повноліття, коли індивід отримує право на активну участь у політичних, насамперед виборчих процесах. На цьому етапі формуються уявлення про владу. Тут відбувається залучення покоління, що підростає, до політичної інформації через судження і оцінки оточуючого середовища (батьки, друзі, вчителі, родичі, сусіди тощо). З’являється певне відношення до політики, виникає досвід взаємодії з владою.

Вторинна соціалізація – це кожен наступний процес розвитку політичних знань та оволодіння новим досвідом політичної участі, зокрема і особистого характеру. Розширюється самостійний політичний досвід, людина сама виробляє думки та погляди на політику, вона менше піддається тиску ззовні і перестає наслідувати судження оточуючих. Починається участь у політичних організаціях, партіях, суспільних об’єднаннях. Тепер вирішальний вплив здійснюють професійні, інші союзи, державні органи, ЗМІ. Перехід до вторинного етапу політичної соціалізації залежить, переважно від свідомої позиції індивіда, а не від вікових чи соціальних ознак і характеристик людини.

Вторинна політична соціалізація, у свою чергу розпадається на два етапи: десоціалізацію і ресоціалізацію. Політична десоціалізація означає відхід від старих, засвоєних раніше, політичних норм і цінностей. Політична ресоціалізація – заповнення ніші від втрачених цінностей новими, чи корекція попередніх політичних цінностей і норм.

Виділяють наступні типи політичної соціалізації (див. таблицю): гармонійний, гегемоністський, плюралістичний, конфліктний [4, с. 335].

Слід зазначити, що повного вилучення з процесу політичної соціалізації немає. Це може статися тоді, коли індивід не може, або не хоче брати участь у політичному процесі.