Типи політичної соціалізації

Гармонійний	Виважене, раціонально вмотивоване ставлення індивіда до держави в цілому, її вимог до громадянина
Гегемоністський	Ігнорування інтересами соціально-політичної спільноти за паралельного звеличення особистісних ціннісних пріоритетів
Плюралістичний	Визнання паритетності прав і свобод громадян у міжсуб’єктних відносинах
Конфліктний	Високий ступінь ідентифікації власної позиції з чітко визначеним груповим інтересом і усвідомлення інтересу інших груп як суперечливого своєму

2. Політична участь особи.

Результатом процесу політичної соціалізації, без якого не обходиться жодна політична система є готовність людини до участі у політичному житті. Причиною і мотивом політичної участі можуть бути різними – від потреби у спілкуванні, потреби особистого контролю до психологічних чинників, як засіб компенсації особистих невдач.

Політична участь – це дії, до яких вдаються пересічні громадяни, намагаючись впливати на рішення, прийняті владою, в цілому на різних рівнях політичного життя.

У сучасній політичній науці є два підходи щодо бажаної політичної участі. Перший підхід базується на розширенні демократичної політичної участі. Другій об’єднав навколо себе прихильників демократичного елітаризму.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування органів влади. Це зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах тощо.

Політична участь може бути організована – неорганізована, епізодична – постійна.

Найчастіше, характеризуючи політичну участь, говорять про пряму або опосередковану політичну участь. Пряма політична участь на місцевому рівні проявляється у зборах невеликих громад, де маси приймають рішення більшістю голосів. На загальнонаціональному рівні – це референдуми і плебісцити, які мають свої позитивні і негативні аспекти.

Опосередкована політична участь – це участь шляхом виборів. До чинників, які зумовлюють поведінку виборців можна віднести структурні фактори, політична культура, ситуативні фактори, кон’юнктурні впливи.

Не всі задоволені лише прямою і опосередкованою участю у політиці. Багато людей обирають нові форми політичної та громадської участі – самоорганізації та самоуправлінню.

За критерієм легальності виділяють конвенціональні та не конвенціональні форми політичної участі. Конвенціональна політична участь – участь, яка використовує законні, або ті, що відповідають загальноприйнятим нормам форми вираження інтересів і впливу на владу. Основною формою конвенціональної участі є вибори, які дозволяють обмежити прояв небезпечних для політичної системи форм масової активності, спрямувавши її у нормативне русло (невдоволені владою голосують за зміни, інша частина показує свою підтримку уряду).

Американські політологи К.Джандра, Дж.Беррі та ДЖ.Голдман виділили два види дій:

• Дії, що демонструють підтримку влади і політичної системи (участь у святкуваннях державних свят, робота спостерігачем, підняття прапора у святкові дні)

• Дії, за допомогою яких громадяни намагаються вплинути на владу, змінити певні сторони суспільного життя

В цю групу входять такі форми участі:

• Голосування за партії і політиків, які виражають інтереси певної групи виборців;

• Контакти з офіційними особами для привертання їх уваги до будь-яких проблем

• Ініціативні рухи (збір підписів, письмові звернення)

• Участь у санкціонованих виступах

• Лобіювання, фінансування виборчих компаній

Неконвенціональна участь – незаконна, або така, що суперечить загальноприйнятим політичним нормам поведінки. Вона проявляється у насильницьких і ненасильницьких видах. До перших можна віднести акції громадянської непокори (сидячі страйки під урядовими будівлями, перекриття магістралей, уповільнення буд-якої активності). Неконвенціональні насильницькі форми політичної участі охоплюють спектр дій від масових безпорядків і псування майна до тероризму.

Політичній участі протистоїть така форма поведінки, як політична імобільність (immobillis – нерухомий) – пасивність, повна відстороненість від політичного життя. У багатьох країнах, у тому числі і в демократичних, спостерігається зниження електоральної активності громадян. Це є наслідком абсентеїзму, або ухиляння виборців від участі у виборах. Абсентеїзм є важливим індикатором суспільного настрою і рівня довіри до політичної системи.

Політологи виділяють ряд причин низького рівня політичної участі громадян (А.Колодій):

• Вилученість з політичних відносин як наслідок низького рівня розвитку особистості

• Неучасть через недорозвиненість політичної системи, відсутність зв’язків між нею і громадянами, розчарованість у політичних інститутах

• Політичну апатію як форму неприйняття політичної системи внаслідок чужоземного завоювання, кривавого придушення рухів

• Бойкот як вираз активного неприйняття політичної системи

• Політичний нейтралітет як вираз задоволеності станом справ [3, с.145].

Український політолог Михайло Юрій вважає, що абсентеїзм є важливим індикатором суспільного настрою і рівня довіри до політичної системи. Низька електоральна участь порівняно з радянським періодом відзначається і в сучасній Україні. Явка виборців на вибори в місцеві органи влади інколи коливається від 25 % до 50 % [9, с. 257].

Отже, результатом процесу політичної соціалізації є готовність особи до участі у політичному житті, її залученість до політичного процесу, зайняття позиції свідомого громадянина.