3. Основні напрями розвитку політичної науки нового й новітнього часу.

З настанням нової епохи бере свій початок формування основних полі­тич­­них концепцій і доктрин, актуальність яких не втрачена й сьогодні. Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо розробили концепції природних прав і суспільної угоди. Сутність концепцій природних прав людини полягала у визнанні того, що людина від природи наділена правом на життя, свободу, власність та безпе­ку і ніхто не повинен зазіхати на природні, невід'ємні від самої сутності людини пра­ва. Цими правами люди були наділені в природному (тобто додержавному) стані. Його філософи розуміли по-різному: Т.Гоббс — як "війну всіх проти всіх", Дж.Локк, хоч і підкреслював мирний характер людей у природному ста­ні, однак не виключав можливості виникнення загрози існуванню природних прав лю­дей,а Ж.-Ж,Руссо трактував природний стан як найщасливіший період людства.

Суть суспільної угоди між владою і людьми ці мислителі поясню­вали залеж­но від розуміння природного стану. На думку Т.Гоббса, люди повністю від­мовляються від своїх прав, беззастережно підкоря­ються абсолютній владі (левіафанові),щоб позбутися постійного стра­ху за власне життя. Дж.Локк вважав, що люди лише частково делегу­ють права, обмежуючи таким чином владу, даючи їй "мінімальні" пов­новаження, зберігаючи при цьому індивідуальні особливості. Ж.-Ж.Руссо трактував суспільну угоду як обман бідних багатими, котрі створили для захисту своїх інтересів публічну владу, і тому пропонував таку угоду, за якою окремі індивіди, передаючи свої права спільноті, ство­реній ними, забезпечують собі громадянські права і свободи.

Ж.-Ж.Руссо вважають засновником концепції народного сувере­нітету, суть якої полягає в тому, що народ є джерелом і носієм дер­жавної влади.

Дж.Локк та Ш.Монтеск'є висунули концепцію розподілу влади. Згідно з Дж.Локком, влада поділяється на законодавчу, виконавчу і федеративну. Перша встановлює норми поведінки громадян, друга вживає заходів щодо застосування законів, а третя визначає відноси­ни держави з іншими державами. Судову владу Дж.Локк не відмежо­вував від виконавчої. Розвиваючи вчення Дж.Локка, Ш.Монтеск'є виділив три види влади: законодавчу, виконавчу і судову. Принцип поділу влади передбачав, що вона належить різним органам, і закон встановлює прерогативу для кожного з її видів, кожна гілка влади взаємно обмежує і стримує одна одну (тобто існує механізм стриму­вання і противаги). Зосередженість влади в руках однієї особи, на думку Ш.Монтеск'є, неминуче призводить до загибелі свободи, до зловживань чиновників.

Основні ідеї концепції правової держави містяться також у пра­цях німецьких філософів І.Канта, Г.-В.-Ф.Гегеля.

Чільне місце в дослідженнях І.Канта відведене концепції правової держави. Вчений обстоював думку, що благо і призначення держави у досконалому праві, в максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права. Держава, за І. Кантом, — це об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Мета держави не в піклуванні про матеріальні і соціальні інтереси громадян, а в правовому забезпеченні індивідуальної свободи.

Г.Гегель заклав теоретичні засади концепції громадянського суспіль­ства. На його думку, громадянське суспільство характери­зується системою пот­реб, правосуддям і корпораціями, ґрунтується на приватній власності й за­галь­ній рівності. Головна функція грома­дянського суспільства, яке в своїх діях повністю покладається на правосуддя, — захист свободи і приватних інтересів громадян. Однак Г.-В.-Ф.Гегель розглядав громадянське суспільство крізь призму то­гочасної соціально-станової структури і надавав пріоритет державі як уособленню "абсолютного духу" над громадськими інститутами.

Серйозним опонентом цих політичних концепцій класичного лі­бералізму був марксизм. Розроблена К.Марксом, Ф.Енгельсом і розвинута В.Леніним марксистська концепція політики представляла державу як знаряддя панівного класу, що використовується ним для пригнічення поневолених верств; капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. Суть державної влади полягає у диктатурі одного з основних класів; звідси стрижень ідеології марксизму – ідея диктатури пролетаріату. Головною умовою реалізації “історичної місії” пролетаріату є пролетарська революція з акцентуванням на насильницькому поваленні буржуазної держави і перехід до соціалізму як першої фази безкласового й бездержавного комуністичного суспільства.

Г.Спенсер, усупереч марксизму, відстоював концепцію поступового розвитку суспільства, без революційних катаклізмів (революції він вважав соціальними патологіями). Відповідно до такого розуміння суспільного розвитку він розрізняв два типи суспільства - військове та індустріальне. За Г.Спенсером, у військовому суспільстві існує військова деспотична влада, яка відповідає умовам жорстокої боротьби людей за виживан­ня, в якій перемагають сильніші, хитріші, підступніші. В індустріаль­ному суспільстві замість грубої військової дисципліни панують мир, порядок, свобода, рівноправність, кооперація і добровільна згода. Держава перетворюється у “добровільну політичну асоціацію для взаємного захисту інтересів індивідів”.

М. Вебер виділив три види легітимного панування, яке ґрунтується на довірі підданих або громадян до влади: раціональне, традиційне і харизматичне. Раціональне панування, що існує в країнах Західної Європи і США, передбачає підпорядкованість не особам, а законам, вимагає професіоналізму владних структур. Традиційне панування спирається на віру у святість традиційних суспільних порядків. Цей тип передбачає не професійне управління і поділ влади, а особисту відданість слуг своїм панам. Харизматичне панування спирається на віру людей у надзвичайний дар політичного вождя. Йому властивий авторитарний стиль управління, при якому ігноруються закони і традиції. Політику М.Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між держава­ми. Держава, за М. Вебером, є спільністю людей, яка в межах певної території користується монополією на законне фізичне насильство. М.Вебер розробив також положення про сучасну бюрократію.

В. Парето, Г.Моска та Р.Міхельс відомі як основоположники теорії еліт. Дослідники виділяють у суспільстві творчу меншість, еліту (франц. elite – найкращий, добірний), яка здійснює управління, та масу, нездатну до активної творчої діяльності.

Отже, в суспільно-політичній думці нового й новітнього періодів виділилася ціла низка політичних ідей, концепцій та напрямків, в результаті дослідження яких відбувається процес осягнення об’єктивної природи держави, поглиблення уявлень про свободу, рівність і справедливість, про належний суспільний і державний устрій, права і свободи людини, форми і принципи взаємовідносин особи і влади тощо. Звернення до політичних концепцій минулого нерідко виявляється дійовим засобом розв’язання складних сучасних суспільно-політичних проблем.