Контрольні питання

1. Коли з’являються перші знання про політичну сферу життя суспільства?

2. Який характер мали перші уявлення про суспільство і чому?

3. Які нові ідеї, на зміну брахманізму, привніс буддизм у політичне мислення Стародавньої Індії?

4. Чому «ідеальну державу» Платона вважають праобразом тоталітарного, закритого суспільства?

5. Проаналізуйте відмінності у поглядах мислителів раннього і пізнього Середньовіччя.

6. Що таке «макіавеллізм»?

7. У чому суть концепцій «природного права» та «суспільного договору»?

8. Порівняйте концепції «природного права» і «суспільної угоди» Томаса Гобса та Джона Локка.

9. У чому суть позитивізму ХХ століття? Охарактеризуйте основні концепції цього періоду.

Основні поняття

Світова політична думка, політична влада, державна влада, конфуціанство, брахманізм, буддизм, макіавеллізм, концепція суспільної угоди, концепція природного права, народний суверенітет, правова держава.

Література

1. Гелей С., Рутар С. Політологія. Навч. Посібник. – К.: Знання, 2007.

2. Дробкіна І.Г., Підгорецький Ю.В. Політологія: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

3. Історія політології: Підручник / За ред. Ф.М.Кирилюка. – К., 2002.

4. Класики політичної думки (від Платона до Макса Вебера /Уклад. Г.Майєр та ін. – К., 2002.

5. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки. Курс лекцій. – Львів, 2007.

6. Логвина В.Л. Політологія. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

7. Основи політичної науки. Курс лекцій. Ч.І. З історії політичної думки: від стародавності до наших днів /За ред. Б.Бухти. – Львів, 1996.

8. Політологія / За ред.. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К., 2001.

9. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Підручник. – Львів: Магнолія плюс, 2006.

10. Погорілий Д.Є. Політологія. Кредитно-модульний курс. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

11. Рудич Ф.М. Політологія. Київ: Либідь, 2005.

12. Штанько В.І., Чорна Н.В., Авксентьєва Т.Г., Тихонова Л.А. Політологія: Навчальний посібник. – К., 2007.

Тема 3. Зародження й еволюція провідних політичних концепцій і доктрин План

1. Соціально-політична доктрина: визначення, суть та функції.

2. Політологічний аналіз основних політичних теорій і доктрин.

1. Соціально-політична доктрина: визначення, суть та функції.

Політика як особливий вид людської діяльності, пов’язаної із здобуттям, використанням та утриманням влади, завжди має ідеологічне обґрунтування, тобто здійснюється під впливом певної ідеології.

Поняття “ідеологія” (грец. idea – початок, основа, уявлення і loqos – слово, поняття, учення) в буквальному розумінні трактується як наука про ідеї. Усяка ідеологія – це упорядкована система поглядів на природу, суспільство і особу; сукупність релігійних, філософських, політичних, правових, моральних, естетичних, художніх та ін. ідей і переконань, в яких усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності. Ідеологію розрізняють за: суб’єктами (феодально-релігійна, буржуазна, пролетарська); формами суспільного життя (політична, економічна, правова, естетична, моральна тощо); політичними партіями і рухами (соціал-демократична, комуністична, ліберальна, християнсько-демократична, комуністична та ін.) можливі й інші класифікації ідеології – національна, націоналістична, інтернаціоналістична, консервативна, християнська, мусульманська тощо.

Особливо наочно зв’язок політики з ідеологією простежується з переходом від феодалізму до капіталізму; він проявляється в діяльності політичних партій, які за своєю природою є не тільки носіями влади, а й ідеологічними спільностями. За феодалізму, коли пануючою формою державного правління була абсолютна монархія і не існувало політичних партій у сучасному їх розумінні, політика не диференціювалася на різні типи за ідеологічною ознакою. З появою політичних партій, які виражають інтереси соціальних спільностей, виникають різні типи ідеологічного обґрунтування політики, з’являється поняття “політична ідеологія”. Певні ідеї і погляди партій та інших політичних сил щодо керівництва та управління суспільством, здійснення влади стають ідейно-політичними доктринами і реалізуються в державній політиці, визначаючи той чи інший її тип.

Відмінності між різними типами ідеологічного обґрунтування політики й самої політики стосуються організації економічної та інших сфер суспільного життя, місця і ролі держави в суспільстві, взаємодії особи, суспільства й держави, шляхів та засобів суспільних перетворень і досягнення політичних цілей тощо. Відповідно до таких відмінностей можна виокремити чотири основних ідейно-політичних доктрини: лібералізм, консерватизм, комунізм і соціал-демократизм.

Політична ідеологія – це система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів суб’єктів політики на політичне життя. Відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей (соціальних груп, націй, політичних партій, громадських організацій, суспільства в цілому) стосовно політики і здійснення влади. Структурно політична ідеологія складається з політичних теорій, суспільно-політичних ідеалів, цінностей, концепцій політичного розвитку, політичних доктрин, програм, символів тощо.

Політична теорія (грець. theoria – розгляд, вивчення дослідження) – підрозділ політології, який спрямований на оцінку, пояснення й прогнозування політичних феноменів; система основних ідей у сфері політичних знань.

Суспільно-політичний ідеал (франц. ideal – досконалий) – це сукупність уявлень певного народу про найдосконалішу модель свого національного, соціального й політичного устрою, яка найповніше відповідає його традиційним культурно-психологічним установкам і забезпечує подальший розвиток.

Суспільно-політичні цінності - вищі принципи забезпечення згоди в суспільстві (групах) з основних проблем і цілей: ідеї, вірування й уяви про бажаний і найкращий тип політичної системи, політичні цілі і засоби їх здійснення, що впливають на політичну поведінку та вибір її моделей. Такими цінностями є законність та порядок, стабільність системи, соціальна справедливість тощо.

Політична концепція (лат.conceptio - поєднання, сукупність) – певний спосіб розуміння, тлумачення політичних процесів і явищ, розв’язання конкретних завдань політики. Це своєрідна форма взаємозв’язку теорії і політичної практики, яка в ієрархії політичних понять займає місце після ідеї, потім іде політична доктрина і в поєднанні вони складають політичну ідеологію.

Політична програма (грець. proqramma – публічна об’ява, розпорядження, указ) – форма викладу або конкретизації загальнодержавної політичної доктрини; політична платформа, якою керується у своїй діяльності політична партія, організація, товариство або окремий політичний, державний, суспільний діяч.

Загальна ієрархія відображених нами політичних понять схематично виглядає так: політична ідеологія - політична доктрина – політична програма.

Певні ідеї і погляди партій та інших політичних сил щодо керівництва та управління суспільством, здійснення влади стають ідейно-політичними доктринами. Отже, політична доктрина ( лат. doctrina - вчення) – це основоположний принцип діяльності суб’єктів політики (держави, партій, організацій, рухів, осіб, що реалізують групові інтереси), заснований на певній політичній ідеології. Вона відображається у програмних документах, визначає політичний курс суб’єктів політики, їх стратегію і тактику, відбиває інтереси суспільних груп, що стоять за ними. Політична доктрина окреслює межі політичної влади та методи її реалізації, розкриває характер політичного режиму, постулати національної безпеки, зміст ідеологічних політичних цінностей. Нормативним виявом політичної доктрини певною мірою є Конституція держави.