2. Типи і форми держави.
Типологія держави вибудовується у межах різних науково-методологічних підходів до даної проблеми. Частина вітчизняних суспільствознавців деякий час (після розпаду СРСР) традиційно дотримувалася марксистського формаційного підходу, в якому головним критерієм виступають соціально-економічні ознаки (спосіб виробництва, тип виробничих відносин між класами) – базис, який детермінує політичну надбудову (державу, право). Згідно з цим виокремлюють - рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну держави.
Сьогодні абсолютна більшість дослідників відмовилася від такої строгої прямолінійної схеми розвитку людства, висунувши на захист своєї позиції переконливі аргументи: природні відмінності в еволюції різних народів, ступінь розвитку характерних для них тих чи інших рис тощо. Сьогодні держави типологізуються відповідно до етнонаціональних, соціально-правових і політичних аспектів розвитку суспільства. Серед них за хронологією становлення держави виділяють: поліси, імперії, національні держави. Держава – поліс - особлива форма політичної організації суспільства в античні часи (переважно у Стародавній Греції) і в період пізнього Середньовіччя (Венеція, Генуя, Флоренція). Основою полісної організації держави був суверенітет вільних власників-громадян, які брали участь у розв’язанні державних питань. У полісній організації ще не розмежовувались елементи держави і громадянського суспільства. Держава-імперія - це велика держава, яка об’єднує декілька підпорядкованих центральній владі держав або народів, примусово інтегрованих у єдину систему політичних, економічних, соціальних та духовних взаємозв’язків. Особливість цього державного утворення полягає в тому, що порядок формування і функціонування державної влади та відносин з населенням у метрополії і в колоніях різні. Населення колоній значною мірою обмежувалося щодо участі у політичному житті і зазнавало різних форм національного гноблення. Процес зародження і становлення національної держави розпочався лише в епоху Нового часу, у період утворення абсолютних монархій, і триває донині. Поняття “національна держава” означає, що суб’єктом державної влади є нація як етнополітична спільнота.
За іншою типологією розрізняються також тоталітарні, авторитарні та демократичні держави.
Тоталітарна держава (франц. totalitaire, від лат. totus – весь, цілий) – держава, в якій здійснюється всеосяжний контроль над усіма сферами суспільного життя та особистим життям громадян з систематичним використанням насильства. Авторитарна держава (лат. auctoritas – влада, вплив) – держава, в якій державна влада зосереджена в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі. Демократична держава – тип держави, в якій народ є джерелом влади, де існують державні демократичні інститути, які управляють суспільством від імені народу.
Окрім того виділяють поліційні, правові і соціальні держави. До атрибутів поліційної держави належать: необмеженість державних повноважень; пріоритет владних інститутів над законом; могутній репресивний апарат; поліційно-бюрократичний контроль та опіка над особою і суспільством. Поліційними є всі держави авторитарних і тоталітарних режимів.
Правовій державі як надбанню західної цивілізації властиві такі ознаки: пріоритет права, підпорядкування всіх державних інститутів і посадових осіб законові; поділ і взаємне збалансування законодавчої, виконавчої і судової влади; взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою, плюралістична структура політичних відносин; конституційний контроль за дотримуванням законів, судовий захист інтересів особи та соціальних груп. Якщо поняття “правова держава” відображає ступінь соціальної свободи, то поняття “соціальна держава” – ще й ступінь соціальної справедливості.
Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості.
Зміст соціальної держави виявляється у сприянні становленню, таких елементів сучасного суспільства, як соціальна ринкова економіка, соціальна демократія, соціальна етика. Соціальна ринкова економіка передбачає створення сприятливих умов для включення в ринкові механізми усіх верств населення на мікроекономічному рівні, а також встановлення норми (не нижчої від прожиткового мінімуму) мінімальної заробітної платні, надання субсидій малозабезпеченим категоріям населення, розвиток усіх видів соціального страхування, а також забезпечення механізму соціального партнерства.
Форма держави – це специфіка влаштування держави; сукупність найбільш загальних її ознак, зумовлених інституційними, територіальними і функціональними способами організації влади і взаємодії держави з суспільством, що складаються під впливом історичних, географічних соціокультурних чинників.
Поняття “форма держави” визначається за трьома ознаками: форма державного правління (інституційні характеристики організації влади), форма державного устрою (територіальні характеристики організації влади), форма (тип) політичного режиму (функціональні характеристики організації влади).
Форма державного правління – це спосіб організації верховної влади в державі, порядок утворення її органів, поділ між ними функцій та повноважень; взаємодія органів влади з населенням. Найусталенішими формами правління є монархічна (абсолютна та обмежена монархії) і республіканська (президентська, парламентська й змішана).
Форма державного устрою – це спосіб територіальної організації держави, що визначається принципами взаємовідносин держави як цілого та її територіальних складових; територіально-організаційна структура держави. Відповідно до форм територіального устрою держави поділяються на федеративні, конфедеративні та унітарні. Федерація (лат. foederatio – союз, об’єднання) – союзна держава, що складається з кількох державних утворень (республіки, області, штати, кантони, провінції, землі) і характеризується принципами й механізмами взаємовідносин держави як цілого та її територіальних складових. Конфедерація (лат. confoederatio – союзний договір) – союз суверенних держав, за якого держави, що утворюють конфедерацію, об’єднуються на деякий час спільними керівними органами для координації своїх дій у досягненні певних, переважно зовнішньополітичних і воєнних цілей. Унітарна держава (франц. unitaire, від лат. unitas – єдність) – держава, яка не має у своєму складі федеративних утворень, а поділяється на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці (округи, області, райони), що не наділені політичною самостійністю і не мають державного статусу. Серед унітарних держав виділяють централізовані (Польща, Угорщина, Чехія) і децентралізовані (Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія).