3. Типологія політичного лідерства.

Багатогранність феномену політичного лідерства проявляється в існуванні різноманітних лідерських типів і стилів.

Одна з найпопулярніших типологій політичного лідерства належить Максу Веберу. Він виділяє традиційний (вічновчорашній), раціонально-легальний та харизматичний тип політичного лідера. Перші два типи притаманні стабільним суспільствам. Харизматичне лідерство домінує у переломні етапи розвитку суспільства.

Класична теорія стилів лідерства була створена у 30-ті рр. Куртом Левиним. Залежно від взаємовідносин лідера з найближчим оточенням він виділив наступні стилі лідерства:

• авторитарний стиль, який передбачає одноосібний спрямовуючий вплив лідера, метод керівництва – директиви, накази і доручення, засновані на загрозі застосування покарання. Від підлеглих вимагається безвідмовне виконання його волі та відданість.

• демократичний (інтегративний) стиль, який проявляється в урахуванні інтересів і думок оточуючих його людей, залучення їх до прийняття рішень (колегіальне прийняття рішень) та стимулювання ініціативи. Головний метод керівництва – заохочення та похвала оточуючих.

• Відсторонений (анархічний) стиль характеризується пасивною позицією лідера при здійсненні ним управлінських функцій, відмовою від управління і втручання в дії підлеглих, наданні достатньої самостійності виконавцям, бажанням уникнути конфліктів. Метод керівництва – прохання, переконання, порада. Нерідко оточення починає маніпулювати політиком.

Іноді названі стилі називають по-іншому: директивний, колегіальний, ліберальний. Перебільшення ролі авторитарних методів управління породжує два явища: бюрократизм і авторитаризм (авторитарність).

Залежно від мети, на яку орієнтований політик, виділяють інструментальне лідерство, яке сконцентроване на досягненні завдань, що вимагає від лідера та його команди високого рівня професіоналізму і компетенції. Емоційне лідерство орієнтоване на установлення добрих стосунків з послідовниками. Окрім того, можна сказати, що особистість лідера держави (президента) впливає на принцип добору апарату і організацію його роботи. Політолог Олександр Потєхін вважає, що особисті риси лідера можуть вплинути на розклад політичних сил, а відтак на загальну ситуацію в країні ( пригадаймо наприклад президентів США Ніксона, Рейгана, Буша-молодшого).

Західний політолог М.Херман застосовуючи критерії функцій та ролі політичного лідера в системі владних відносин запропонував наступну класифікацію.

• Лідер-прапороносець (має власне бачення, власну мету, веде людей, визначає характер політичної діяльності)

• Лідер-комівояжер (службовець), зміст діяльності якого у задоволенні інтересів своїх послідовників

• Лідер-пожежник, діяльність якого є ланцюгом реакцій на зміни умов, ситуацій

• Лідер-маріонетка, яким керують його послідовники.

Залежно від цінностей, ідеологій, що існують у політичній сфері виділяють лідера-консерватора, ліберала, лідера-революціонера, лідера-реакціонера тощо.

Г.Лассуел залежно від домінуючої функції лідера розрізняє три типи лідерства:

• Лідер-ідеолог, який маніпулює ідеями, концепціями суспільної перебудови (К.Маркс, Мао Цзедун, А.Лінкольн)

• Лідер-агітатор, який маніпулює емоціями, настроями послідовників, який уміє захопити маси (Ф.Кастро, М.Л.Кінг);

• Лідер-організатор, який маніпулює ситуаціями.

Сам вчений не виключав, що політик може ефективно поєднати у собі три функції, і бачив приклад цього у В.Леніна.

Типологізуючи лідерство, використовують такі поняття, як вождь і керівник. Лідери вождистського типу – це особи, які заради підтримки власної популярності апелюють до найнижчих пристрастей мас (страх, ненависть, ворожнеча), дають нездійснені обіцянки, застосовують “правдоподібну брехню”. Вождізм характерний для заідеологізованих суспільств, він вимагає особистої відданості вождю. Поняття “керівник” використовують як правило, на позначення державної особи, або особи, яка призначена зверху, а також лідера загальнонаціонального масштабу. У практичній і теоретичній політології поширеним є також поділ на формальне і неформальне лідерство.

Серед сучасних політологів немає єдиної точки зору щодо пріоритетності певного типу лідерства в умовах сучасного світу. Одні (Д.Белл) вважають, що сьогодні потрібні лідери демократичного типу, лідери-професіонали, меритократи. Інші роблять висновок, що сьогодні – ера харизматичного лідерства і саме харизматичний лідер здатний вивести сучасну цивілізацію з кризового стану, відчуженість мас від політики, суспільну “атомізацію”. Політичний лідер у будь-якому суспільстві повинен об’єднувати суспільство навколо спільних ідей, згуртовувати маси для реалізації політичних рішень, створювати у суспільстві злагоду і взаємопорозуміння.

Отже, проблема політичного лідерства є складною, багатогранною і невирішеною. Тільки застосування комплексу різних методів дослідження дає змогу охопити усі грані політичного лідерства.