3. Геополітичні орієнтири сучасної України.

Україна займає певне місце у системі сучасних міжнародних відносин. Основні цілі, геополітичні орієнтири, пріоритети та напрямки зовнішньої політики сучасної України сформульовані у Акті незалежності України, у Декларації про державний суверенітет, виступах Президента та інших документах.

Сучасні американські геополітичні концепції вказують на двоїсте геополітичне становище сучасної України. З одного боку, зазначається, що Україна посідає важливе геополітичне становище, являє собою головний аванпост перед Євразією. Один з ідеологів розвалу Радянського Союзу, Збігнев Бжезинський вважає, що «Україна – нова важлива «клітина», що виникла на євразійській шахівниці, - це геополітична вісь, оскільки саме її існування як незалежної держави сприяє трансформації Росії. Без України Росія перестає бути євразійською імперією». Разом з тим потенційно українське розташування загрозливе з огляду на можливість опинитися між молотом і ковадлом у разі зростання тиску в її геополітичному довкіллі. В опублікованій у 2008 р. праці «Зухвалість нації» президент США Барак Обама зазначав, що залежність України від російських енергоресурсів загрожує її майбутньому. І сумно констатував, що у нас тут – «вибір невеликий».

Основний зміст і особливості геостратегії України визначаються як об’єктивною геополітичною ситуацією, так і прагненням нашої країни до політичної стабільності, зміцненням своєї безпеки, одержанням необхідної допомоги в проведенні політичних і соціально-економічних реформ. За таких умов відбувається затвердження пріоритету європейського геополітичного вектора.

Україна стала повноправним членом Ради Європи, учасницею Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейської ініціативи, підписала документи про співробітництво і партнерство з Європейським Союзом, НАТО, Західноєвропейським Союзом. Наша держава плідно співпрацює з Міжнародним валютним банком, Світовим банком. З 1 січня 2000 р. вона вперше як незалежна держава почала виконувати функції непостійного члена Ради Безпеки, що означає підвищення її відповідальності за підтримку міжнародного миру та безпеки.

Україна дотримується позаблокової геостратегії, тому вона не ставить питання про безпосереднє входження до складу НАТО. Крім того, в сучасному геополітичному просторі Європи ще не сформована збалансована система безпеки, тому Україна має проводити обережну, але принципову, всебічно виважену геостратегію, спрямовану на співробітництво з альянсом. При цьому українська національна геостратегія має будуватися таким чином, що поступове розширення і поглиблення співробітництва з НАТО не спровокувало загострення політичних відносин з Росією – нашим стратегічним партнером і найближчим сусідом. Адже добре відомо, що Україна перебуває між двома різними цивілізаціями, - західною і східною, і, природно, належить до цих обох.

М.Грушевський зазначав, що український народ є передусім народом західної культури, але одним з найбагатших на східні орієнтуючи впливи. В’ячеслав Липинський вважав, що самовизначення України не полягає у виборі альтернативи «або Схід, або Захід», а у пошуку українським політичним класом власного шляху. І для цього є всі підстави – і для розмежування, і для самовизначення. Тому при розроблені української геостратегії слід враховувати соціально-політичну та культурну спрямованість суспільства, особливості складу населення, його менталітет і не обмежувалися альтернативою «Схід-Захід». Доцільно сприяти формуванню такого геополітичного простору, щоб забезпечити зняття дилеми «Схід-Захід», але за умови домінуючої геокультурної орієнтації на Захід. Тобто європейський вибір залишається найважливішим пріоритетом, але він не повинен призвести до протистояння як України та Росії, так і Західної та Східної України. У відносинах із найближчим сусідом – Росією насамперед слід дотримуватися політики партнерства і співробітництва. Як зазначає Богдан Гаврилишин, за останні півстоліття маємо достатньо прикладів, коли конкурентоспроможність ставала мобілізуючою силою для прогресу країн, тобто національною ідеєю. У деяких випадках мотивація зводилась переважно до того, щоб наздогнати і спробувати перегнати країну, яка була ворогом чи конкурентом. Політичний, економічний і суспільний прогрес України не слід зводити до змагання з Росією. Та все ж Росія є найбільшим сусідом України, і порівняння прогресу держави на політичному, економічному і соціальному фронтах з тим, що є в Росії, а також конкуренція з нею, а не змагання проти неї, є важливим елементом нашого поступу.

Геостратегія України законодавчо оформлена в Основних напрямках зовнішньої політики, що були схвалені Верховною Радою в 1993 та в Конституції України. В її основу покладені базові принципи формування зовнішньополітичного курсу України, а саме: виваженість і передбачуваність зовнішньої політики, розбудова відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на засадах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у їх внутрішні справи, принцип неподільності міжнародного миру та міжнародної безпеки, принцип «безпеки для себе через безпеку для всіх», відсутність територіальних зазіхань чи претензій до сусідніх держав і невизнання жодних територіальних претензій щодо себе; визнання пріоритету права. Обґрунтованість цих принципів, їх універсальність дають можливість Україні здійснювати багатовекторну геополітичну стратегію, забезпечують прагматизм її міжнародної діяльності щодо відстоювання власних національних інтересів, встановлюють відповідний геополітичний баланс у відношеннях зі Сходом і Заходом.

Основними геополітичними акцентами зовнішньої політики України є наступні:

• Україна – європейська держава, тому вона повинна зміцнювати, розширювати всебічні зв’язки, відносини із державами Європи.

• Україна – колишня республіка колишнього СРСР, була тісно пов’язана з усіма його колишніми республіками, що потребує збереження та подальшого розвитку взаємовигідних відносин з ними.

• Україна – морська держава, що зумовлює необхідність розвитку взаємовигідних відносин із країнами Чорноморського та Середземноморського басейнів.

• Україна не може забезпечити себе власними сировинними ресурсами (нафта, вугілля, золото, діаманти та ін.). Це примушує закуповувати їх за кордоном – у Росії, Туркменії, Ірані та ін.