3. Суспільно-політичні рухи: причини виникнення, типологія та етапи розвитку.

Друга половина ХХ століття ознаменувалася справжнім сплеском, потоком масових рухів. Суспільно-політичні рухи є важливим елементом політичної системи. Від громадсько-політичних організацій їх відрізняє відсутність організаційної структури; наявність у них груп і течій з неоднаковими політичними поглядами, світоглядом, віруваннями; відсутність індивідуального членства.

Суспільно-політичні рухи – це різноманітні форми громадянської активності, звичайно структурно неоформлені масові об’єднання громадян різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких тимчасова і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань.

Причинами виникнення рухів можуть бути різними, від причин залежить масштаби, характер і тривалість рухів. Поштовхом для виникнення суспільно-політичних рухів може бути прийняття конкретних політичних рішень на державному рівні – рухи за скасування певних законів, екологічні рухи. Рухи можуть формуватися навколо певних перетворень у суспільстві, як наприклад було створено Народний Рух України за перебудову. У своїй діяльності суспільно-політичні рухи можуть керуватися вузькими, загальнонаціональними або загальнолюдськими завданнями чи інтересами.

Польський політолог Єжі Вятр зазначає, що кожен рух у своєму розвитку проходить кілька стадій:

1. Створення передумов руху

2. Артикуляція, або висловлення політичних прагнень, наслідком якої є поява певних програмних документів

3. Агітація, залучення нових прихильників

4. Розвинена політична діяльність

5. Згасання руху, або утворення на його основі політичної партії.

Не всі політичні рухи досягають четвертої стадії розвиненої політичної діяльності, для цього потрібний достатній організаційний рівень руху, та існування більше ніж одна виборча кампанія.

Оскільки суспільно-політичні рухи різні за своїми характеристиками, а отже, їх можна класифікувати по-різному. Суспільно-політичні рухи можна поділити на дві великі групи: з чітко вираженим політичним змістом і з переважно загальнодемократичним змістом.

За Ентоні Гідденсом, існують 4 типи громадсько-політичних рухів:

• Трансформативні рухи – спрямовані на великомасштабні радикальні і часто насильницькі зміни у житті суспільства, частиною якого вони є

• Реформаторські рухи – метою яких є зміна тільки деяких аспектів існуючого суспільного ладу, їх учасники виступають проти певних видів нерівності і несправедливості

• Рухи спасіння – метою є порятунок людей від способів життя, які вважаються згубними.

• Альтернативні рухи – спрямовані на здійснення часткових змін у житті людей. Не ставлять за мету домогтися певної зміни у звичках людей. А лише змін конкретних [2, с.587].

Згідно з Блумером, рухи бувають:

• Загальними – робітничий, жіночій, молодіжний, рух за мир тощо. Ці рухи мають за мету зміну людських цінностей та здійснення культурних перетворень.

• Специфічними – реформаторські та революційні. Характеризуються чітко визначеною метою та детальною організаційною структурою.

• Експресивними – релігійні рухи. Не прагнуть змінити існуючий соціальний порядок, зосереджуються на організації суб’єктивного життя людей.

У сучасних країнах існує багато видів суспільних рухів. Суспільні рухи є колективною спробою досягти спільних інтересів через спільні дії. Одним із головних різновидів суспільно-політичних рухів, які привертають активну увагу дослідників – революційні рухи. Відомий соціолог Чарльз Тілі проаналізував процеси революційних змін у контексті широких форм протесту й насильства. Він розрізняє чотири головні компоненти колективної діяльності, тобто, діяльності, спрямованої на боротьбу з існуючим ладом або на його повалення:

1. Організація групи або груп учасників. Рух протесту організовується по-різному, починаючи від спонтанного формування натовпу і закінчуючи суворо дисциплінованими революційними групами.

2. Мобілізація, тобто засоби, за допомогою яких група здобуває ефективні ресурси, які уможливлюють колективні дії. До таких ресурсів відносяться матеріальні блага, політична підтримка та озброєння.

3. Спільні інтереси осіб, зайнятих у колективній діяльності, які розглядаються як здобутки і втрати, що принесе їх політика. В основі мобілізації завжди лежать спільні цілі.

4. Можливість. Деякі події можуть створювати можливість для реалізації революційних ідей. Такі випадкові події істотно впливають на численні форми колективної дії, у тому числі і на революції.

На думку багатьох дослідників, суспільно-політичні рухи, як правило виникають тоді, коли в людей немає інших засобів бути почутими або коли їх потреби відверто нехтуються державними органами влади. Хоча колективні дії можуть входити у стадію конфронтації з політичною владою, ця конфронтація буде мати істотний вплив на систему влади тільки за умови підтримки добре організованих груп.

Суспільно-політичні рухи виконують певні функції:

1. Структуруюча – на їхньому ґрунті виникають нові політичні партії, відбувається формування контреліти.

2. Комунікативна – своєрідні індикатори незадоволення суспільних потреб; компонент груп тиску; інституалізовані канали залучення людей у політику.

3. Дестабілізуюча та стабілізуюча функції.

Отже, соціально політичне призначення громадсько-політичних організацій і суспільно-політичних рухів полягає у тому, що вони є своєрідною формою вияву громадсько-політичної активності громадян. Вони відкривають широкі шляхи для розвитку самоврядування, побудови і розбудови громадянського суспільства. Громадські організації та рухи надають допомогу владним структурам у виконанні функцій управління, привертаючи увагу до гострих проблем, пропонуючи свої шляхи їх вирішення.