2. Перехід влади до нової династії. Держава Каролінгів.

Майордоми Австразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителем об'єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів, яка пізніше за ім'ям найвидатнішого зі своїх представників — Карла Великого — отримала назву династії Каролінгів.

Представники дому Каролінгів (Піпінідів) правили Франкською державою з кінця VII до середини IX ст. спочатку як майордоми, а з 751 р. — як королі. Цей період в історії Франкського королівства називають каролінзьким.

За правління Каролінгів у франкському суспільстві відбувався переворот в аграрних відносинах, що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, який почався ще за Меровінгів, полягала:

• у швидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині общини;

• розоренні маси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися на залежних людей, а потім і кріпаків.

До початку VIII ст. у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верстви:

• перша — великі землевласники галло-римського і германського походження, які володіли своїми землями переважно на правах безумовної приватної власності (алод), а тому були відносно незалежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєю в руках;

• друга — тією або іншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавались експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.

Значну частину цих залежних людей становили нащадки галло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між цими категоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві ще були досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодисти селянського типу, що частково також користувалися працею залежних селян. Іноді поряд з алодом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодального типу (дрібні вотчинники), що починали тільки переходити до феодальної системи господарства.

Саме за рахунок розмивання цих проміжних шарів значною мірою і відбувався процес аграрного перевороту VIII — початку IX ст. Зміни в соціальній структурі франкського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського — майордома Карла Мартелла.

3. Правління Карла Мартелла («Молота») та його реформаторська

діяльність.

Карл Мартелл ("Молот"), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушення внутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійських феодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецьких зарейнських племен, що вийшли з покори — саксів, фризів, алеманів, баварів, і знову обклав їх даниною.

У 732 р. у битві при Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі. Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.

Розвиток феодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальної власності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальних засобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганізацію військових сил. Тому була здійснена бенефіціальна реформа Карла Мартелла.

Суть її полягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність (алод), які переважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми система пожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді "бенефіціїв" (дослівно: "благодіян­ня"). Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби, частіше за все кінної військової. З часом бенефіції стали перетворюватися з довічного у спадкове володіння і протягом IX—X ст. набули характер феоду (лену), тобто спадкового володіння, пов'язаного з обов'язком військової служби.

Карл Мартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку землі, що конфісковували у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, він провів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив велику кількість бенефіціаріїв.

Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширенню християнства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб зміцнення своєї влади.

Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі. Він сподівався прив'язати великих феодалів, що бунтували, до трону; за допомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішого селянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо. Кіннота стала відігравати у війнах вирішальну роль.

Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків:

по-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення голов ної військової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі;

по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.

Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.

Інші великі землевласники також стали переходи ти до цієї форми пожалувань. Тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа сприяла згодом політичному розпаду Франкського королівства.

На перших порах, однак, реформа Карла Мартелл посилила центральну владу, що було однією з її цілей Карл Мартелл і його наступники значно розширили кордони Франкської держави і домоглися тимчасового посилення центральної влади.

Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741—768) врегулював взаємовідносини з! церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелл. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певні платежі. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою, церквою та її главою — Папою Римським.

Утиснутий лангобардами, папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому він санкціонував захоплення Піпіном королівського титулу. У 751 р. в Суассоні зі згоди папи Піпін був офіційно проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік III був ув'язнений у монастир, де і помер.

Піпін відповів папі послугою за послугу. За закликом папи Стефана II Піпін здійснив походи в Італію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль-фа, якого примусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колишнього візантійського володіння).

На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.