14. Реформи Селіма III.

Прогресуючий занепад імперії відчували і представники панівного феодального класу. Найбільш далекоглядні з них намагалися знайти вихід у реформах, спрямованих на подолання сепаратизму пашів і зміцнення влади султана.

Реформатори домагалися оздоровлення фінансів, зміцнення армії й адміністрації. Більш значна спроба реформ була зроблена султаном Селімом III.

У 1792 - 1796 рр.. Селім III, оприлюднив укази про заснування ленних володінь в осіб, які ухиляються від виконання своїх військових зобов'язань, і про створення, нового корпусу регулярних військ за європейським зразком. На переважна більшість феодалів і мусульманського духовенства були непримиренними противниками реформ, бачили в них загрозу своїм привілеям. Особливу ворожість до реформ виявляли яничари, які розуміли, що політика реформ призведе до ліквідації яничарського корпусу. Реформаторська політика Селіма III не могла зустріти підтримки селян і ремісників, бо вона супроводжувалася введенням нових важких податків.

Незабаром в Анатолії та на Балканах почалися феодальні заколоти проти Селіма III. Найбільш небезпечним було вступ паші Видики (Болгарія) Османа Пазваіт - Оглу, який очолив яничарські війська балканських гарнізонів. Після кількох невдач султанських військ проти Пазваіт-Оглу була послана тисячна армія. Однак під час вирішальних подій проти заколотників почалося вторгнення французьких військ у Єгипет, що змусило султана перекинути свої війська з Балкан.

15. Вторгнення французьких військ в Єгипет. Війна з Росією.

Війни, що потрясали Європу після французької революції, лише частково послабили натиск європейських держав на Османську імперію. В англо-французької боротьби за чималу роль відігравало і прагнення зайняти панівне становище на Близькому Сході, підпорядкувати собі Османську імперію.

У липні 1798 французька армія на чолі з Наполеоном Бонапартом висадилася в Єгипті. Незабаром після окупації країни там почали народний рух проти загарбників. Французькі війська, які перебували в Єгипті, змушені були в 1801 році капітулювати. Єгипет був окупований англійцями. Але народ не хотів миритися з новими окупантами, і англійцям довелося піти. У 1805 році правителем Єгипту став Мухаммед-Алі, командир загонів албанців, які прибули їх Туреччини в Єгипет, під час війни.

Війна з Росією стала серйозним випробуванням для Османської імперії. Велика частина турецьких військ була перекинута проти російських армій. На фронт вирушив і столичний гарнізон. Разом з військами, згідно з давніми звичаями вирушили і члени уряду. Положенням, що створилося скористалися найбільш реакційні представники феодальної знаті та духовенства, які не могли пробачити Селіма III його реформ. У травні 1807 Селім, був, скинутий з престолу. Султаном був проголошений Мустафа IV. Новий султан скасував реформи, проведені Селімом III.

Після підписання Гільзітского мирного договору між Росією і Туреччиною, Мустафа-паша Байрактар ​​отримав можливість висунути свої війська, з метою відновлення на престолі Селіма III. Але коли в 1808 р. війська підійшли до столиці, що перебував в ув'язненні Селім III був убитий за наказом Мустафи IV. Вступивши в Стамбул, Байрактар ​​скинув Мустафу IV і звів на престол його брата Махмуда III, який обіцяв підтримати реформаторську політику. У листопаді 1808 р. в Стамбулі почався заколот яничар. Байрактар ​​загинув, уряд був відсторонений від влади. Невдача реформаторських спроб Селіма III і Байрактара не була випадковою. Відродити Туреччини можна було тільки на основі корінних соціальних перетворень. В умовах того часу більшість заходів реформаторів мало прогресивне значення, але в цілому реформи Селіма III і Байрактара, були лише спробою невеликої групи пануючого класу пом'якшити глибоку кризу, пережитий Османською імперією. У кінцевому рахунку, метою цих реформ було збереження існуючих порядків, збереження життя нежиттєздатною Османської імперії.