8. Розкладання армії. Падіння військової могутності турків.

Економічний занепад Османської імперії природно призвів до занепаду її політичного та військового могутності (з середини XVII століття). Збереглася чисельно і втратила колишні бойові якості турецька кавалерія - сінахі. Змінився характер яничарського корпусу, який свого часу грав у турецькій армії ще більш важливу роль, ніж сінахі.

Яничари колись були професійними воїнами. Їх ряди поповнювалися примусовим набором найбільш витривалих селянських хлопчиків обертаються в іслам. Вони з дитячих років навчалися військової справи і виховувалися в дусі мусульманського фанатизму. Яничарам заборонялося мати сім'ї, займатися ремеслом або торгівлею. Виховані як професійні воїни, отримуючи добру платню і користуючись багатьма привілеями, яничари були надійною опорою турецьких султанів у здійсненні завоювань і розправ з пригнобленими народами імперії. Але з часом змінився і яничарський корпус. Яничари стали, обзаводиться сім'ями, займатися торгівлею. Поповнення стало вироблятися з дітей яничарів. Яничарські патенти з їх привілеями стали предметом купівлі продажу. Яничари влаштовували палацові перевороти, зміщати неугодних візирів і султанів. Вони не бажали підкорятися дисципліні, і рішуче виступали проти нововведень і перебудови армії. Їх колишні бойові якості були загублені.

Розкладання турецької армії позначилося на результатах численних воєн, які продовжувала вести Османська імперія.

У 1664 році угорці й австрійці зазнали поразки турецькій армії при Сенгад-харді (Угорщина). Коли в 1683 р. турки розгорнули наступ на Відень, вони були розгромлені прийшла на допомогу австрійцям армією польського короля Яна Соблеского.

Відразу ж після поразки турків під Віднем Австрія, Польща та Угорщина уклали проти них військовий союз, до якого приєдналася Росія. Учасники коаліції завдали туркам кілька нових поразок. Турецькі загарбники були вигнані з Угорщини. Втрата завойованих територій, у свою чергу поглиблювала кризу, пережитий Османською імперією.

9. Політика турецьких феодалів стосовно пригнобленим народам.

Занепад Османської імперії продемонстрував реакційний характер багатонаціональної держави, в якому багато народів віддані і винищувалися турецькими феодалами. Османська імперія відрізнялася від численних держав Східної Європи. Освіта Османської імперії не викликано потребами спільної оборони входять до неї народів. Навпаки, вона виникла в результаті загарбницьких походів турків - османів. Вони захоплювали і поневолювали, гнітили багато передових і культурні народи - болгар, сербів, угорців, румунів, молдаван, греків, грузинів, вірменів. Турецькі султани позбавляли самостійності арабів, які зробили великий внесок у розвиток культури. Існування Османської імперії не призвело до скільки-небудь значному економічному або культурній полегшенню між турками та іншими народами. Подальше збереження непомірно збільшилася Османської імперії стала гальмом розвитку не тільки пригноблених народів, а й самого турецького народу, бо пригноблена політика турецьких феодалів сприяла насадженню найреакційніших абсолютистська-деспотичних порядків і на власних турецьких територіях.

Турецький гніт викликав сильний опір з боку слов'ян, греків, албанців, молдаван, грузинів, вірменів і розгорнули потужне визвольний рух. Посилилася і боротьба арабських народів проти ярма турецьких феодалів. Все це, у свою чергу, стало одним з вирішальних факторів прогресуючого ослаблення та занепаду Османської імперії.