5. Загострення класової боротьби. Повстання селян і ремісників.

У XVII столітті і особливо в XVIII столітті Османська імперія перебувала у стані глибокої внутрішньої кризи. Зміна характеру військово-ленного землеволодіння, різке посилення експлуатації селянства визначили застій і занепад продуктивних сил країни. Розоряються необмеженими поборами, селянство позбавлене було можливості забезпечити хоча б просте відтворення в своєму господарстві. Багато тисяч селян бігли з населених місць. Закинутими виявилися цілі села. Поля заростали чагарником і перетворювалися на мертві землі. Погіршення становища народних мас викликало зростаюче невдоволення, виливалися у відкриті антифеодальні виступи та повстання. У 1730 році в Стамбулі спалахнуло повстання міського населення, очолене колишнім матросом Патрона - пестимо. Повсталі вимагали видалення і страти ненависних представників султанської адміністрації. Протягом декількох тижнів столиця фактично перебувала в руках повстанців. Незважаючи на поразку, це повстання не пройшла безслідно, воно сприяло розхитування основ феодальної Османської імперії.

Після придушення повстання в різних районах імперії не раз спалахували стихійні повстання селянства пригноблених народів. Антифеодальна боротьба цього селянства тісно переплелася з боротьбою проти національного та релігійного гніту. Селянські повстання носили переважно локальний характер.

6. Зростання феодального сепаратизму.

Фактичне перетворення подарованих ленних володінь, у спадкові, послабило залежність турецьких феодалів від центральної влади султана. Поступово місцеві еміри і паші стали визнавати владу султана лише номінально. Правителі Балканських провінцій перетворилися на самостійних князьків. Деякі з них навіть карбували свою монету. В Аравії, Іраку, Сирії, Палестині, Північній Африці султана визнавали верховним правителем, але посилка податків і солдатів у розпорядження османського уряду з цих областей була припинена. Власне турецька територія - Анатолія (Мала Азія) перебували під владою кількох знатних родин. Центральне уряд міг приймати серйозні рішення, лише заручившись підтримкою великих місцевих феодалів.

7. Занепад культури.

Глибока криза феодальних відносин торкнувся всі сторони життя Османської імперії. Головна і вирішальна причина занепаду крилася в особливостях її соціально-економічного розвитку. Воно визначалося глибоким конфліктом між продуктивними силами і феодальними виробничими відносинами, оковують їх розвиток. Це визначило економічний і культурний занепад країни.

Глибокий соціально-економічна криза згубно позначилася на розвитку національної культури. Наука, література, мистецтво прийшли в занепад. Ще більш стала непереборною пропасти між чужої народу культурою панівних класів і трудящими масами. При султанському дворі, у палацах феодалів крайній релігійний мусульманський фанатизм поєднувався з наслідуванням західноєвропейським королівським дворам. Йшов від мусульманського духовенства заборону відтворювати живі істоти, перешкоджав розвитку образотворчого мистецтва. Перші турецькі друкарні, створені у XVIII столітті, друкували головним чином богословські трактати. У книгах та офіційних документах вживався незрозумілий турецькому народу мову, що складався майже повністю з арабських і перських слів. Освіта і школа знаходилася в руках духовенства. Грамотних людей було дуже мало. У цих важких умовах народні маси Туреччини зберігали і розвивали свою національну культуру переважно у формі фольклору та інших видів народної творчості.