1. Аграрні відносини. Розкладання ленній системи.

У різних районах великої імперії аграрні відносини мали свої особливості, але в цілому вони визначалися військово-ленній системою, що склалася у турків у XIV столітті.

Як правило, всі завойовані турками землі ділилися на три категорії:

А) лени, під які при кожному завоюванні відводилося близько половини (за розміром доходу) від захоплених земель;

Б) коронні землі, що складали, відповідно, близько однієї п'ятої;

В) церковні землі - вакуфи, на які теж доводилося близько однієї п'ятої.

Одна десята частина завойованих земель призначалася для утримання кріпосних гарнізонів. Крім того, існували приватновласницькі землі.

Ленні землі отримували турецькі феодали (сінахі) за службу в кавалерії. Сінахі зобов'язані були бути на війну з певною кількістю озброєних вершників, пропорційно підходу з льону. Частина коронних земель теж лунало у ленне володіння турецьким феодалам, які займали вищі посади в державному апараті. Заборонялося з'єднання декількох ленів в одних руках. Передача льону від батька до сина проводилася лише за спеціальним указом султана, якщо спадкоємець ніс військову службу. У перші століття існування Османської імперії турецькі феодали, як правило, самі господарством не займалися, обмежуючись ренти-податку з селян свого льону. Вони справно служили в султанської армії, і військова здобич, дань, раби були для них головним джерелом збагачення.

Однак у такому вигляді османське військово-ленне землеробство і землеволодіння проіснувало не довго. У XVI ст. перестав здійснюватися заборону зосередження кількох ленів в одних руках. Багато сінахі ставали поміщиками, зацікавленими в господарській експлуатації свого льону та втратили інтерес до несення військової служби, інші розорялися. Олени набували придворні султана, місцева феодальна знати, лихварі, які не мали ніякого відношення до військової служби.

Одночасно значно розширювалася площа вакуфних земель. Найчастіше розоряються ленники і дрібні землевласники, побоюючись повної втрати всіх своїх земель, передавали мусульманського духовенства свої угіддя, зберігаючи право користування ними на правах оренди. До кінця XVIII століття в розпорядженні мусульманського духовенства було вже дві третини всіх оброблюваних земель.

2. Посилення феодальної експлуатації селянства.

У захоплених турками країнах балканського півострова, феодальний гніт поміщиків тісно перепліталася з національним і релігійним гнобленням.

Юридично турецькі селяни мусульмани - вважалися вільними. У перші століття існування Османської імперії експлуатація селян зводилася головним чином до отримання власниками ленів натурального податку - Атар, номінально складав одну десяту частину врожаю - «десятину», але на ділі в кілька разів перевищувало його. Селяни були спадковими держателями свого наділу. У міру зміни характеру ленного землеробства різко посилилася експлуатація турецького селянства. Поміщики запроваджували нові довільні побори та відпрацювання. Встановився порядок, при якому поміщик мав право протягом п'ятнадцяти (пізніше десяти) років, вимагати повернення втік селянина. Якщо селянин, з якихось причин три роки не обробляв свій наділ, поміщик міг відібрати його.

Усилившаяся феодальна експлуатація селянства супроводжувалася введенням численних нових податків і повинностей. Були введені податки на худобу, на зимові та літні пасовища на вулики і т.д. Селяни були зобов'язані утримувати перебували на постої чиновників і солдатів. Французький просвітитель Вольней, що відвідав в 80 роках XVIII писав про становище турецького селянства: «Володіючи більшою частиною земель, феодали здають ці землі, тільки на обтяжливих для селян умовах. Вони вимагають від селян половину або дві третини врожаю. Постійні утиски супроводжуються тисячею епізодичних образ: то оштрафують все село за який-небудь провину, то введуть нову панщину, то вимагають подарунки з нагоди прибуття правителя, то забирають траву для його коней. ... Крім того, треба дати нічліг всім воїнам, які пройшли через село , або доставляють накази влади ».

Особливо важким було становище селян пригноблених народів імперії. Селянство Балкан, сповідували християнство, піддавалося жорстокій експлуатації турецьких і своїх власних феодалів прийняли іслам. Крім сплати підвищеного наземного податку та виконання численних повинностей, вони зобов'язані були вносити особливу подушну подати. Немусульманські піддані султана презирливо іменувалися «райя» (стадо). Вони не мали права служити на державній службі, шукати захисту в суді, носити зброю. Сповідує іслам арабське населення Аравійського півострова, Іраку, Сирії, Палестини, Єгипту, Лівії, Тунісу, Алжиру, також піддавалося подвійний експлуатації - з боку турецьких і своїх власних феодалів.