1.2. Уряд

У ході громадянської війни Імператорська уряд встановив нові політичні стандарти. У лютому 1868 року воно заявило представникам іноземних держав в Японії, що є новим легітимним урядом країни. Імператор проголошувався главою держави, який мав право здійснювати дипломатичні відносини. 6 квітня 1868 він видав Пятістатейную присягу, в якій виклав основні принципи реставраційного курсу. Вони передбачали колегіальність управління, участь усіх станів у виробленні рішень, відмова від ксенофобії та дотримання міжнародного права, відкритість Японії світу заради отримання нових знань, необхідних для зміцнення країни. Присяга була складена перед японськими божествами всіма членами уряду в присутності Імператора.

11 червня 1868 була затверджена структура уряду, яка стала називатися Великим державним радою. З Конституції США японці запозичили формальний поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, і зобов'язали чиновників переобиратися на посади кожні 4 роки. У центральному уряді були встановлені старші служби, які виконували роль міністерств, а в регіонах - молодші, які представляли центральну владу на місцях.

У вересні 1868 року, після захоплення урядовими військами міста Едо, його перейменували в "Східну столицю" - Токіо, а в жовтні був прийнятий новий Імператорський девіз "просвітлене правління" - Мейдзі. Уряд вирішив використовувати в майбутньому тільки один девіз по життю одного монарха. 3 вересня 1869 Імператор переніс свою резиденцію з традиційного Кіото в Токіо, який став новою японською столицею.

Незважаючи на оновлення системи управління, Імператорський уряд не поспішав реформувати японське суспільство. 7 квітня 1868 воно опублікувала п'ять публічних оголошень для народу, в яких виклав традиційні для попередньої епохи положення, які базувалися на конфуціанської моралі. Уряд закликав населення слухатися начальників, поважати батьків і старших, бути вірним у шлюбі, забороняло громадські організації, мітинги і протести, а також сповідування християнства.

1.3. Реформи

1.3.1. Адміністративна реформа

Умовою формування унітарної Японії була ліквідація старого федералістського устрою країни. Його одиницею були автономні хани, які керувалися володарями дайме. У ході громадянської війни 1868-1869 років японський уряд конфіскував володіння сьогунату, які розділило на префектури. Однак території ханів залишилися поза його прямого контролю. У лютому 1869 року чиновники Кідо Такаесі і Окубо Тосіміті запропонували Імператору перепідпорядкувати ці території новому уряду. На пропозицію відразу погодилися власники чотирьох проурядових ханів Сацума, Тесю, Тоса і Хідзен, які повернули монарху свої землі разом з населенням. 25 липня 1868 уряд наказав зробити те ж саме власникам інших ханів, що було здійснено без опору. В обмін на землі володарі ставали головами регіональних представництв центрального уряду і отримували державну плату. Хоча землі ханів формально перейшли до держави, самі хани скасовані не були. Їх володарі зберігали за собою право збирати податки і формувати війська на ввірених їм землях, і таким чином залишалися напів-автономними. Через таку половинчату політику центру, в регіонах наростало невдоволення. З метою остаточно перейти до унітарної форми державного устрою, 29 серпня 1871 Імператорська уряд проголосив ліквідацію ханів по всій Японії і заснувало замість них префектури. Колишніх власників ханів переселили з регіонів в Токіо, а на їхнє місце призначили залежних від центру префектур голів. До 1888 року 306 префектур були скорочені до 47.