3. Міста Османської імперії. Ремесла і торгівля.

На території Османської імперії існували великі міста з розвиненим ремісничим виробництвом. Бавовняні і вовняні тканини, шовку, атлас і оксамит, килими, клинки і різну зброю, парфумерія та вироби з слонової кістки славилися далеко за її межами. Стамбул, Ізмір, нараховували десятки тисяч ремісників. Вони об'єднувалися в цехи, які нагадували цехи середньовічної Європи. Строго регламентувалися прийоми праці, розміри виробництва, розподіл замовлень. Кожен цех очолювався старшиною шейхом. У деяких містах у XVIII столітті з'явилися перші мануфактури.

Ремісники працювали як на замовників феодалів, так і на ринок, збуваючи свою продукцію купцям. Росла торгівля, яка зосередилася головним чином в руках купців торгових міст. З Османської імперії вивозилися вироби ремісників, деякі види сировини і продовольства. З Європи та Східної Азії ввозилися предмети розкоші, зброї. Крім того, через Туреччину велася досить жвава транзитна торгівля між Європою та Східною Азією. Однак панували в Османській імперії феодальні порядки, перешкоджали розвитку ремесла і торгівлі, і формуванню капіталістичного укладу.

Внаслідок панування в турецькому селі натурального господарства, економічні зв'язки між містом і селом були незначні. Рівень техніки у ремісників і в мануфактурах був низьким. Все виробництво будувалося на ручній праці.

Серйозні труднощі відчувала і торгівля. Існували внутрішні митниці, обкладаються товари численними податками. У кожній провінції були свої міри довжини та ваги. Уряд систематично випускало знецінену монету.

Все це перешкоджало подальшому розвитку ремесла і торгівлі. Вже в XVII і особливо XVIII столітті з'явилися явні ознаки занепаду ремесла.

4. Політичний устрій Османської імперії.

Сформована в перші століття існування Османської імперії політична надбудова незабаром стала одним з вирішальних перешкод для прогресивного розвитку турецького народу та інших народів імперії. Необмеженим правителем країни, що користувався деспотичною владою, був султан (падишах). Султан вважався не лише світським правителем, а й халіфом - релігійним главою всіх мусульман світу. Турки - суніти, прихильники основного напряму в ісламі, що вважається ортодоксальним. Крім Корану суніти визнають і шанують Сунну, містить розповіді про діяльність пророка Мухаммеда. Турецькі султани стверджували, що після завоювання турками на початку XVIII століття Єгипту нащадки арабських халіфів, які проживають в Каїрі, передали свій сан турецьким султанам. Султан призначав візирів (міністрів) і намісників, був верховним головнокомандувачем всіх армій, очолював уряд. Всі державні службовці (крім духовенства) вважалися рабами султана, цим підкреслювалася необмежена влада його над життям і майном своїх підданих.

Османська імперія поділялася на області і васальні землі (в Африці й Аравії). Намісники земель і областей - еміри і паші - об'єднували в своїх руках військову й цивільну владу. Турецькі феодали бачили одну з опор свого панування в розпалюванні мусульманського, релігійного фанатизму. Їх загарбницькі походи не раз проголошувалися «священною війною проти невірних». Вища мусульманське духовенство відігравало велику роль в управлінні імперією. Духовні суди розглядали справи на основі релігійних законів. Представники вищого мусульманського духовенства могли і безпосередньо впливати на політику уряду, бо вони мали право давати спеціальне висновок про відповідність того чи іншого урядового акта Корану. Такий висновок (Фетва) було обов'язковим для всіх, включаючи і самого султана. Султан міг змістити главу духовенства - шейх - уль - ісламу і призначити на його місце іншого, але він не міг скасувати фетву. На користь духовних феодалів надходили величезні доходи з вакуфних земель.

Султан, правителі областей і васальних земель, численні чиновники різних рангів жорстоко розправлялися з найменшим виявом протесту з боку турецького селянства і пригноблених народів. У країні панував свавілля, панував деспотичний режим.

Політична надбудова імперії перешкоджала формуванню капіталістичного укладу.