16. Школа контрольованого глобального розвитку (д.Гвішиані)

Створена з метою опрацювання системи моделей альтернативного глобального розвитку і оптимальних управлінських стратегій. Пропонує розвивати глобалістіку з позицій загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішіані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку», маючи за мету створення системи моделей альтернативне глобального розвитку і рекомендацій щодо вибору оптимальних керуючих стратегій. При цьому значна увага надавалася соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістики з позицій общесоциологической теорії та методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики видається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики.

17. Школа світ-системного аналізу (і.Валлерстайн)

Світ-системний аналіз (англ. world-systems analysis, далі ССА) за своєю сутністю становить орієнтований на історичну перспективу аналіз циклів, тенденцій і довгострокових структурних характеристик світової економіки1. Його виникнення на початку 70-х років XX ст. було обумовлене цілим рядом подій, що відбулися у світі в другій половині минулого сторіччя, такими, як війни, низка економічних криз, поява на світовій арені так званих країн «третього світу» як окремої структурної одиниці.

Іншою передумовою, як пише Уоллерстайн, була історичність, тобто, якщо процеси є систематичними, то загальна історія системи (на противагу історії складових частин, що розглядаються окремо й у порівнянні) відіграє вирішальну роль у розумінні сучасного стану системи.

Третя передумова — унідисциплінарність (unidisciplinarity), і вона випливає з другої — розгляд «тотальностей», а не «партикулярностей», розгляд історичних, суспільних процесів не з точки зору окре­мих дисциплін (економіки, політики, соціології), а з погляду світ-системного підходу.

четвертою передумовою Уоллерстайн називає холізм («філософію цілісності»).І. Уоллерстайн створює принципово нову сферу дослідження.

Світ-системний аналіз будується навколо принципово іншого об’єкта— не держави, не ринку чи громадянського суспільства, а саме навколо усього світу як визначеного системного і структурного цілого.

Учений виділив наступні п'ять основних предметів аналізу в досліджуваному об'єкті (світ-системі): функціонування капіталістичної світової економіки як системи; її походження; зв'язок капіталістичної світової економіки з некапіталістичними структурами до того, як перша стала глобальною системою; порівняльне вивчення історично альтернативних способів виробництва; нарешті, перехід до соціалізму, що триває.

Основною категорією, що використовується в аналізі Уоллерстайна, є не окрема національна держава чи суспільство, а цілісність (totality), або спосіб виробництва (mode of production), або історична система.

Цілісність виступає основою при розгляді соціальних змін, оскільки вона є сфе­рою, що містить у собі головні фактори, які викликають зміни. Учений стверджує, що існувало всього три типи цілісностей і можливо, що в майбутньому з’явиться четвертий. Трьома типами цілісностей, що існували раніше або існують зараз, є мІні-системи, світ-імперії і світ-економіки.

Міні-системи є общинними (родовими) економіками, які зазнають взаємного впливу. Міні-системи були поглинені в процесі експансії капіталізму і досліджуються головним чином у рамках антропології. Вони характеризуються одиничним поділом праці, натуральним типом господарювання, єдиною державністю й єдиною культурою. Фактично міні-системами є усі суспільства на початкових етапах їх розвитку, до виникнення в них товарно-грошових відносин. Оскільки зараз таких суспільств практично не існує, ССА їм не приділяє особливої уваги, обмежуючись констатацією їх існування у минулому.

Світ-імперії включають дві і більше етнічні нації з різними культурними традиціями, пов’язані примусовим присвоєнням додаткового продукту (обов’язком сплачувати данину) і перерозподілом останньо­го на користь правлячого класу в політичних цілях. Або, за визначен­ням самого Уоллерстайна, це тип історичних систем, організованих як широкі централізовані політичні структури, що поєднують данницько-перерозподільними відносинами соціально і культурно різнорідні провінції. Іншими словами, під світ-імперіями слід розуміти широкий діапазон історичних соціальних утворень, від простого зв’язку між двома племенами, що здійснюють його шляхом обміну даниною для забезпечення обопільної безпеки і захисту від зовнішніх загроз — до великої Римської, Австро-Угорської чи Монгольської імперії.

Головною ознакою світ-імперії є територіальна обмеженість основних економічних зв’язків кордонами держав. Зміни у світ-імперіях відбуваються за схемою циклічного розширення і стискання, як просторового, так і часового. А стійкість останніх залежить від ефекти­вності виконання в їх рамках наступних ключових функцій:

— територіальна, переважно військова, експансія з метою захоп­лення нових данницьких провінцій, територій зі стратегічними ресурсами, багатими торговельними шляхами і т.д., утримання захоплених провінцій від посягань держав-конкурентів;

— регулярний збір данини з провінцій;

— перерозподіл данини через централізовану бюрократизовану систему;

— утвердження легітимності імперської влади (як правило, через поширення масової релігії, морального вчення, ідеології);

— подолання сепаратизму провінцій і придушення внутрішніх заворушень;

— симбіоз із внутрішніми та зовнішніми комерційними структурами і мережами (торговельні шляхи і міста) у сферах, де неможливий або вкрай ускладнений централізований перерозподіл, «обмін» безпеки торгівлі на доходи в скарбницю від мита і податків.

Інтегруючим чинником для світ-економік виступає не єдиний політичний центр, а спільний внутрішній ринок. У цьому типі соціальної системи різні за культурними і економічними параметрами регіони є взаємозалежними щодо таких благ, як їжа, паливо, безпека, і одночасно дві чи більше держави борються за домінування при тому, що жодна з них не стає сталим лідером.

Світ-економіки існують над політичними, культурними і релігійними кордонами і характеризуються трьома ознаками:

1) вони займають визначений географічний простір, кордони якого можуть коливатися;

2) у них завжди наявні один або декілька полюсів, центрів тяжіння або економічні столиці;

3) навколо цих центрів утворюються концентричні зони: навколо центру (чи ядра) розташовуються області «серединної зони» напівпериферІйного типу, далі ближня і далека периферія І, нарешті, зовнішній простір.

Найсуттєвішими відмінностями між світ-імперіями та світ-економіками є такі:

— світ-імперія має тільки одне ядро; у світ-економіці ядром може виступати як одна держава, так і декілька;

— світ-імперія завжди обмежується кордонами тільки однієї цивілізації. Світ-економіка здатна охоплювати декілька цивілізацій;

— інтегруючим чинником у світ-імперії є примус, політична та військова сила. Світ-економіки формуються добровільно, виходячи із економічної доцільності розвитку міждержавного обміну товарами та послугами;

— якщо для існування світ-імперії вирішальне значення має наявність сильного у політичному, економічному, військовому аспектах ядра (центру), то, говорячи про світ-економіку, наявність розвинених

держав центру лише констатується. Акцент робиться на стійкість економічних зв’язків у системі.

Прихильники світ-системної парадигми стверджують, що побудова сучасного світу характеризується існуванням тільки однієї світ-системи — капіталістичної європейської світ-економіки (під словом «європейський» в даному випадку слід розуміти те, що ця система розповсюдилася на весь світ саме з Європи, і не більше того). її експансія на весь світ завершилася наприкінці XIX ст., і з того часу вона на рівні держав виглядає як «центр — напівпериферія — периферія».

По-перше, слід розглядати світ-системи одночасно різних рівнів. Найвищий рівень займає капіталістична світ-економіка, яка охоплює весь світ. На іншому рівні окремою світ-економікою є ЄС із найвищим у світі ступенем міждержавної інтеграції, в якій є своє ядро (Великобританія, Німеччина, Франція), напівпериферія (скандинавські країни, Голландія), периферія (Греція, Іспанія, Португалія), або Азіатсько-Тихоокеанський регіон зі своїми центрами та околицями. Свого часу Австро-Угорська імперія або імперія Наполеона були поєднані із єв­ропейською світ-економікою економічними зв’язками, були її складо­вими. Цей перелік можна продовжувати.

І, по-друге, ССА приділяє увагу тільки європейській цивілізації. Але, окрім європейської, у світі існують й японська, китайська, африканська, латиноамериканська, арабська цивілізації зі своїми культур­ними традиціями, «правилами гри», на які не можна не зважати. Ана­ліз структурної побудови цих цивілізацій як окремих світ-систем не­обхідний для більш повного розуміння логіки взаємодії між ними.

Некоректно розглядати світову систему як таку, що складається з одного ядра й однієї периферії. Радше її слід розглядати як набір взаємопов’язаних комплексів (світ-систем), що мають свої ядра і свої периферії. Такий підхід до структурного аналізу є більш гнучким, оскільки окремі регіональні, імперські чи об’єднані ринком комплекси розглядаються як частини єдиного цілого, поєднані одна з одною системними зв’язками. Якщо концепція країн ядра і периферії була запозичена теоретиками ССА у представників теорії залежності, то Уоллерстайн впроваджує таке нове поняття, як напівпериферія (semi-periphery). У політичному аспекті напівпериферійні держави стабілізують світ-систему завдяки «під-імперській» діяльності, відхиляючи і поглинаючи частину опозиції країнам ядра з боку периферії. Вони мають серединний статус, є опорним пунктом експлуатації ядром периферії, поєднують їхні риси, їх характеризує динамічність розвитку.

З економічного погляду напівпериферійни зони поєднують у своє­му розвитку дві різні тенденції. З одного боку, вони є чимось середнім між країнами ядра і периферії за капіталоємністю продукції, рівнем кваліфікації працівників і оплатою праці. З іншого боку, їм властивий «комбінований» розвиток, співіснування виробничих процесів як ядра, так і периферії. Їхня торгівля спрямована в обох напрямках. Вони експортують сировину в країни ядра і готову продукцію в країни периферії.

Політичний бік розвитку світу ССА розглядає крізь призму таких трьох категорій, як імперіалізм, гегемонія і класова боротьба. Імперіалізм розуміється ССА як домінування сильних держав ядра над слабкими регіонами периферії. Напівпериферійні держави займають серединне положення.

Гегемонія однієї держави ядра над іншими виявляється у тому, що вона тимчасово випереджає інші за рівнем свого розвитку. Пануюча держава характеризується пануванням у виробництві, торгівлі і фі­нансах, на які спирається могутній військовий апарат. Вона несе відповідальність за підтримку стабільного балансу сил у світі і за ведення вільної торгівлі, що використовується нею заради своєї власної вигоди доти, поки сама держава залишається гегемоном. Феномен геге­

монії держави обов’язково є тимчасовим, оскільки жодна держава не є досить сильною для того, аби поглинути решту світу.

Третім важливим аспектом політичної системи є особливе місце, яке займає класова боротьба. Остання виступає об’єктом політики як усередині держави, так і між державами. Світ-системний підхід розглядає цю проблему з дещо нетрадиційної точки зору.

По-перше, існування класових альянсів розглядається на міждержавному рівні. Капіталісти різних країн об’єднуються, щоб захистити привласнення додаткового продукту, навіть якщо вони конкурують між собою з приводу частки, яку повинен одержати кожен із них.

По-друге, самі держави є акторами у великій драмі всесвітньої класової боротьби.

По-третє, дослідники не приймають описову класову термінологію (експлуататор, селянин тощо), оскільки вона заважає зрозуміти те, як процес класової боротьби впливає на розвиток світового капіталізму.