6. Визначення предмету та методу політичної глобалістики

При визначенні предметного поля глобалістики думку наукового співтовариства з самого початку розділилося. Досить чітко позначилися кордону двох основних підходів - вузького і широкого: одні вчені побачили предмет досліджень у вивченні актуальних глобальних проблем, інші - в дослідженні стає цілісності буття людства.

Загальна методологія політичної глобалістики першого напряму була побудована на трьох взаємопов'язаних принципах:

• застосуванні глобальних підходів до масштабних, комплексним світовим проблемам, що відображає постійно зростаючу взаємозалежність всіх країн в рамках єдиної планетарної системи;

• першочерговому розгляді довгострокових наслідку всіх проблем, політичних рішень і практичних заходів, що не завжди можуть собі дозволити уряду, що реагують на одномоментні потреби погано поінформованих виборців;

• проникненні в суть всього комплексу сучасних проблем: політичних, економічних, соціальних, культурних, психологічних, технічних та природоохоронних, які й визначаються терміном «глобальна проблематика»

У другому напрямку глобалістики, де предметне поле досліджень сформульовано більш широко - як вивчення стає цілісності міробитія - набагато менше єдності позицій і підходів серед сучасних вчених. Насамперед, по-різному трактується саме поняття міроцельності (глобальності).

І.Уоллерстайн пропонує міросістемного підхід, в рамках якого глобальний світ - це історична система, заснована на експансії капіталізму і структурно розчленована на центр, периферію і напівпериферію. У рамках цього підходу були зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». Критики цього підходу справедливо дорікають автора в економікоцентрізме, утилітаризмі, редукционизме, недостатній увазі до культурному різноманіттю людства.

М.Чешков намагається обгрунтувати інтегральний антропосоціогенетіческій підхід, при якому ядро ​​глобальної спільноти утворюють три необхідно співвіднесених початку - соціальне, природне і діяльне. У його науковому аналізі людство є «базове поняття», «основний предмет теоретичної рефлексії»

У рамках цивілізаційного підходу предметом політичної глобалістики є дослідження процесу глобалізації в його історичній динаміці-як становлення єдиного взаємопов'язаного світу через творчий діалог цивілізацій.

Однією з головних проблем політичної глобалістики є розробка нової концепції діалогу цивілізацій як адекватної відповіді на глобальні виклики часу - етноконфесійні, геополітичні, екологічні, моральні та культурні.

Ряд методологічних принципів, які лягли в основу нової науки.

Перший з цих принципів пов'язаний з екологічними «межами зростання» - безсумнівною екологічної перевантаженням планети. Це вимагає зміни самої парадигми розвитку сучасної технічної цивілізації і форм її відносин з природою. У цьому сенсі політична глобалістика спрямована на розробку моделі якісно іншого майбутнього або майбутнього як іншого. Важливе методологічне значення при цьому має позначення сучасними вченими основних точок глобальних «меж зростання»:

• в кінці XX століття обсяги споживання людиною багатьох життєво важливих ресурсів і рівень зараження навколишнього середовища виробничими відходами вже перевищили фізично допустимі норми. Якщо не будуть вжиті заходи щодо суттєвого скорочення споживання матеріальних ресурсів і енергії, в найближчі десятиліття відбудеться неконтрольований спад виробництва продуктів харчування, енергії і промислових товарів на душу населення;

• капітал, ресурси і робоча сила сьогодні відволікаються від виробництва готових виробів на розробку більш рідкісних, віддалених, глубокозалегающих і все менш концентрованих ресурсів, а також на діяльність, якою раніше займалася сама природа (наприклад, знешкодження відходів, очищення повітря, регулювання паводків, боротьба з сільськогосподарськими шкідниками і пр.);

• темпи амортизації капіталу починають перевищувати темпи зростання капіталовкладень, основні фонди поповнюються з запізненням, особливо в довготривалих інфраструктурах;

• інвестиції в освіту, охорону здоров'я, житлове будівництво скорочуються з перемиканням коштів на задоволення насущного споживчого попиту або виплату заборгованостей;

• процентне співвідношення всіх видів боргу до щорічного реальному обсягу виробництва зростає;

• загострюються конфлікти навколо джерел інвестицій і способів знищення відходів. Соціальна солідарність йде на спад, процвітає накопительство, посилюється майнове розшарування і поляризація общества23.

Другий методологічний принцип пов'язаний з новою науковою картиною світу, де раніше класичного детермінізму довелося істотно потіснитися. Можна погодитися з А.Панаріним: класичний детермінізм не так відкривав якісно інше майбутнє світу, скільки в майбутньому розглядав риси справжнього (прийнявши сформовані тенденції і стартові умови за точку відліку). Словом, він простягнув пряму нитку з минулого в майбутнє. Але новітня посткласична наука рве цю нитку за допомогою таких концептів, як нелінійність, невизначеність, біфуркація, стохастичность, дискретність простору-времені24.

Нелінійність - це поріг, за яким поведінка системи різко змінюється. Наявність «порогів» посилює наслідки запізнювання зворотного зв'язку в формується глобальній системі «населення-економіка-середовище», що робить глобальні процеси малокерованими, невизначеними, стохастичную.

Біфуркація-це роздвоєння течії тих чи інших процесів, що досягли певної критичної величини, після якої однозначна залежність між минулим і майбутнім станами системи втрачається.

Принцип дискретності простору-часу означає, що в точках біфуркації утворюються передумови для якісно нових станів, що дають якісно інше майбутнє. Це передбачає, що механічні екстраполяції наявних тенденцій некоректні і не можуть служити підставою для довгострокового прогнозу. Як пише академік Н.Моісеев, «цілком детерміновані процеси (алгоритми) здатні відтворювати (породжувати) процеси, що володіють всіма властивостями процесів ймовірнісної природи. Дана обставина є вже емпіричним узагальненням. Воно має дуже глибокий сенс і ... може істотно розширити наше уявлення про сутність самого фундаментального поняття будь-якого наукового знання - принципу причинності »25.

Третім методологічним принципом політичної глобалістики є відмова від інструментальної раціональності, орієнтованої на жорсткі преобразовательно-наступальні технології, і розвиток «м'яких», деталізованих і тонких технологій інтерпретації в глобальному діалозі культур. Мова йде про те, щоб навчитися глибоко розуміти і тонко інтерпретувати складний поліфонічний контекст політичного діалогу, учасники якого дотримуються різних культурних традицій. Так, у сфері політичних мотивацій робиться акцент на інтерпретації інтенції політичної участі на противагу раціоналізації контролю, у сфері політичної епістемології - на емпатичному розумінні, а не на емпіричному усвідомленні, у сфері політичного світогляду - на повазі трансцендентного, а не матеріального, в політичній практиці - на усвідомленні її повноти, а не відчуження.

Нові методологічні презумпції політичної глобалістики зажадали розробки особливого методу та стилю досліджень глобальних процесів, який можна назвати політичною герменевтикою.